У цьому впевнене подружжя з Львівщини, що прихистило шість прийомних дітей.
У Буську, що на Львівщині, проживає багатодітна родина. Оксана і Сергій Дадаки виховують сімох дітей, шістьох з яких вони взяли із сиротинця. Лікарі відмовляли їх від цих дітей, адже більшість із них мали важкі захворювання. Проте сімейна любов та тепло робили дива: малята одужували. Мама Оксана каже, що є діти, які народжуються з маминого животика, а деякі – із серця, і вона вдячна за такий дарунок Богу. Про дітей із серця, їхні історії зцілення та героїзм подружжя із Буська у нашому матеріалі на lvivyanka.info.
Давня мрія
Оксана Дадак з дитинства мала дорослу мрію – усиновити дитину. Така думка у неї виникла, коли вона щодня бігла до школи повз сиротинець. Сумні очі покинутих дітей врізались у пам’ять дівчинки назавжди. Одного дня маленька Оксанка попросила маму взяти бодай одну сироту в їхню сім’ю, проте мама не була готова до такого кроку. І ось коли Оксана Дадак виросла та створила власну сім’ю, завжди у серці носила давню мрію. Одного дня, коли її первістку Арсену було шість рочків, вона розповіла чоловіку Сергію, що дуже хоче усиновити дівчинку. Чоловік підтримав дружину, адже знав, як вона завжди мріяла про доньку. Подружжя поїхало у сиротинець до Житомира, але там чомусь не вдалось знайти своєї дівчинки. Проте через деякий час Оксані зателефонували з Кам’янки-Бузької й повідомили, що є покинула дитина. Коли подружжя Дадак поїхали познайомитись з дівчинкою, то виявилось, що це передчасно народжена дитина і важить вона лише 700 грамів. Проте коли Оксана глянула на цю крихітку, відразу сказала:
“Це моя донечка!”
Лікарі почали відмовляти молоду маму, мовляв, у дівчинки цілий букет важких діагнозів. Але подружжя Дадаків навіть чути нічого не хотіло, вони поїхали додому, аби сказати синочкові про те, що у нього буде сестричка. Арсен теж дуже чекав на неї й навіть написав у дитячому молитовнику прохання до Всевишнього, щоб батькам вдалось якнайшвидше привезти додому сестричку. І його прохання було почутим на небесах.
Коли Оксана та Сергій привезли Оленку додому, їм повідомили, що у їхньої донечки в сиротинці є ще дві сестрички. Це звісно був виклик для родини Дадак, але вони твердо вирішили не розлучати сестричок. Тож невдовзі у них було вже три донечки. Арсен жартома згадує, що просив у Бога одну сестричку, а він щедро подарував йому аж три.
Рідні сестри Оленки, Софійка і Юля, гарно влились у нову сім’ю. Поки мама возила Оленку на постійні процедури до реабілітологів, хірургів, логопедів, дівчатка допомагали Арсену з домашніми справами.
Попри те, що лікарі не давали Оленці жодних шансів на повноцінне життя, пані Оксана не полишала спроб поставити дівчинку на ноги. І перші прояви прогресу з’явилися, коли дівчинці було 2.5 роки. Гуляючи з Оленкою в парку Оксана аж скрикнула від радості, коли дівчинка несподівано сама сіла.
“Так, Оленочка – дівчинка особлива, але через це я ще більше її люблю. Я ніколи не пошкодувала про свій крок, хоч труднощі були такі, що хотілось бігти світ за очі”, – згадує пані Оксана.
Усиновлення хлопчиків
Коли Оленка стала більш-менш повноцінно розвиватись, родина Дадаків наважилась на усиновлення дворічного Віталіка. У хлопчика теж був написаний певний діагноз у медкарті, тому пані Оксана й зголосилась його взяти, аби допомогти. Але поки оформлювати всі документи, з’ясувалося, що хлопчик здоровий. Щоправда, перші тижні після усиновлення Віталіка аж надто переповнювали емоції. Він поводив себе занадто бурхливо: міг взяти палку і гамселити нею все довкола. Аж поки тато Сергій не придбав наймолодшому сину боксерську грушу. Зрештою любов і турбота всіх членів родини вселили у самотнє досі серце Віталіка спокій та рівновагу. Хлопець почав проявляти зацікавлення до музики, виявилось, у нього чудовий музикальний слух. Віталік почав вивчати фортепіано. У сім’ї Дадак усі люблять музику. Старші дівчата також співають і ходять у музичну школу.
І коли, здавалось, у сім’ї Дадак все гармонійно налагодилось, одного дня знайома пані Оксани попросили поїхати із нею у дитячий будинок, бо вона теж хотіла усиновити дитину. У сиротинці Оксана Дадак розповіла завідувачці дитбудинком про успіхи Оленки завдяки постійним курсам реабілітації та сімейній любові. На що завідувачка сказала, що у них є недоношений хлопчик і він теж має чималі проблеми зі здоров’ям, тому його ніхто не хоче брати у родину. Ці слова настільки запали в серці пані Оксани, що наступні декілька днів вона не могла ні про що інше думати. І одного вечора таки наважилась поговорити про це з чоловіком. Сергій, як завжди, підтримав дружину.
Коли Оксана поїхала подивитись на Орестика (саме так звали хлопчика), то від побаченого сльози навертались на очі. Малюк був дуже переляканим. В 11 місяців він ще не вмів самостійно сідати. Коли пані Оксана взяла його на руки, відчула його міць, тож зрозуміла, що хлопчик не є безнадійний, лікування і піклування допоможуть йому. І тут багатодітна мама не помилилась, вже після двох тижнів перебування у новій родині Орест сам сідав у ліжечку. А після лікувальних процедур були й перші кроки.
Попри те, що старші діти у багатодітній сім’ї допомагали доглядати за меншими, все ж щоденних побутових турбот побільшало. Мама Оксана уже не могла працювати. А тато Сергій перевівся на роботу нічним охоронцем, щоб вдень теж допомагати дружині. Попри нелегку фінансову ситуацію, діти у родині завжди ситі та гарно одягнені. Але водночас, батьки вчать їх цінувати та не нищити речі. Пані Оксана каже, що Бог завжди допомагає її родині. Тож і вона прислухається до божих заповідей і навчає дітей жити за християнськими принципами.
Сьома дитина у родині
Саме християнські принципи не дозволили пані Оксані відмовитись від ще однієї хворої дівчинки, яка була у львівському сиротинці. У рік і десять місяців Соломійка не сиділа і не ходила. Медики сказали пані Оксані, що у дівчинки двостороння глухота, що вона нічого не чує і ще ніколи не зможе ходити, бо має чимало вроджених захворювань. Але Оксана Дадак взяла Соломійку на руки та пообіцяла, що невдовзі дівчинка прийде до них в гості своїми ніжками.
Тож аби підсилити оздоровлення Соломійки та решти дітей, Оксана Дадак наважилась поїхати з дітьми на море, адже вони усі так давно про це мріяли.
На морі Соломійка почала реагувати на слова мами й навіть намагатись самостійно відтворити за мамою певні склади. Тож знову любов, віра, підтримка, турбота та, безперечно, лікування зробили чудо. Пані Оксана поділилась фотографією наймолодшої донечки на своїй сторінці у соцмережі та написала:
“Я просила в Господа любові й Він мені її подарував. Соломійка – це дар любові, це відповідь Бога на всі мої молитви, вона має стільки любові, що ділиться з усіма нами! Приймайте з вдячністю те, що посилає вам Господь і будете щасливі. Ми щасливі, що Господь вибрав саме нас бути батьками такої чудесної дівчинки!!!”
Оксана Дадак звикла, що її часто запитують, чому вона усиновлює хворих дітей. Її відповідь проста:
“Бо здорових заберуть у родини. А хворим діткам, від яких відмовилися батьки, також потрібна любов і турбота. У сиротинці ці діти загинули б, а у нас – ще раз народились”.
І жінка не вважає такі вчинки героїзмом. Називає це покликанням давати дітям шанс на нормальне життя.
