Вона стала першою жінкою, яку офіційно зарахували на військову службу у званні офіцер. Вона була докторкою наук, викладачкою Таємного університету і співорганізаторкою Листопадового повстання, пише сайт lvivyanka.info. Усе це про галичанку Олену Степанів.
Юність
Олена Степанів народилась у 1892 році у селі Вишнівчик у сім’ї греко-католицького священника. Батько був ініціатором створення читалень товариства “Просвіта” у селі. Дівчина була наймолодшою дитиною у сім’ї.
Олена навчалась у жіночій учительській семінарії Українського педагогічного товариства. Саме там вона дізналась про існування підпільних українських гуртків та про діяльність пластового руху. Завдяки організації “Пласт” дівчина навчилася стріляти та готувати вибухові речовини.
У 1912 році Олена Степанів вступила у Львівський університет на філософський факультет, де вивчала історію та географію. Під час навчання брала активну участь у діяльності товариства “Сокіл”. Також Олена була авторкою брошури “Жінки в давній Україні”.
Перша світова війна
Світ передбачав, що незабаром буде війна, тож у 1913 році Австро-Угорщина дозволила сформувати організацію Січових Стрільців. У нове об’єднання Олену Степанів не приймали, адже воно було доступне лише для офіцерів, якими могли бути лише чоловіки. Через рік Олена Степанів потрапила у “Січові Стрільці-2”. Окрім Олени, туди входило ще 33 дівчини. Тож Степанів отримала старшинську посаду обозної та стала коменданткою жіночої чоти.
Війна змусила Олену попрощатись із золотистою дівочою косою, змінивши зачіску на чоловічу. У боях дівчина проявила себе впевнено та наполегливо, тож приєдналась до виконання доручення у ході Карпатської військової операції. Свою першу нагороду Олена отримала завдяки битві під Комарниками. За переможну битву на горі Маківці дівчина заслужила нове офіцерське звання хорунжої. Офіцеркою неодноразово захоплювалась преса, а січовики складали про неї пісні.
У 1915 році Олена потрапила у полон. Два роки вона перебувала у таборі для військовополонених у Ташкенті. Повернувшись до Львова, свою боротьбу Степанів продовжила у лавах Української галицької армії. Жінка стала однією з організаторок Листопадового повстання. У результаті з’явилася Західноукраїнська Народна Республіка.
Післявоєнне життя
У 1919 році Олена відправилась з дипломатичною місією до Відня. Саме там вона одружилась з полковником армії УНР Романом Дашкевичем. Навчаючись у Віденському університеті, українці вдалось захистити докторську з історії.
Повернувшись у Львів, Олена стала викладачкою історії та географії у Таємному університеті. Ця установа була для українців, які прагнули навчатись, але не хотіли йти служити у польську армію. Адже за тодішніми законами неможливо було стати студентом без обов’язкової служби у війську.
Також дівчина була активною учасницею Наукового товариства імені Т. Шевченка й товариства “Рідна школа”. Степанів продовжувала співпрацювати з “Пластом” та військовою організацією. З 1945 до 1949 року вона працювала на посаді доцента Львівського університету.
Друга світова війна
Олена Степанів стала свідком Другої світової війни. Війна застала її у Львові з сином. У 1949 році радянська влада засудила Олену на 10 років заслання у Мордовію. А її син, майбутній видатний історик Ярослав Дашкевич, отримав 10 років виправно-трудових таборів.
У 1956 році жінку звільнили зі заслання через стан здоров’я. Після повернення до Львова Олена прожила ще чотири роки. Олену Степанів похована на Личаківському цвинтарі у Львові.
