Гірка історія “Шоколадної принцеси” (частина 2)

Як же склалося життя родини Гьофлінґерів і однієї з перших красунь Львова, яка ледь не стала переможницею конкурсу “Міс Полонія-1930”? Розповідає lvivyanka.info.

Палац шоколаду та цукру

Цукрово-шоколадна фабрика «Jan Höflinger» була не тільки відомою, але й дуже сучасною. Туди навіть організовували шкільні екскурсії, щоб діти могли відвідати та на власні очі помилуватися цим «палацом шоколаду та цукру», як назвав фабрику один з журналістів.

На Ярмарку крайових виробів у Палаці мистецтв на території Стрийського парку 1908 року компанія Гьофлінґера представила не лише шоколадні медальйони Міцкевича, але й шоколадний годинник, за який одержала медаль.

У передріздвяний період фабрика «Jan Höflinger» до кожного придбаного в фірмовому магазині торта додавала буклет з рецептами тістечок – звісно, ​​головним інгредієнтом мали бути шоколадні цукерки Höflinger.

Навіть білий шоколад був представлений Тадеушем Гьофлінґером за багато років до певної швейцарської компанії, яка тепер хвалиться, що це її винахід. Невдовзі білий шоколад з’явився серед рецептів тортів, наприклад, у виданій у Львові кулінарній книзі Ружі Макаревичевої «Практична кухня для молодих господинь» у третьому виданні 1910 року авторка пише, що білий шоколад можна знайти «в кожному цукровому магазині».

На жаль, після того, як Львів увійшов до складу СРСР, кондитерська імперія Гьофлінґерів припинила своє існування. Втім, Тадеуш у певному сенсі повернувся до своєї справи, коли Львів був під німецькою окупацією 1941 року. Він очолював об’єднане підприємство і намагався відродити діяльність фабрики, але це, на жаль, не вдалося.

За «других совєтів» доля була менш прихильною до Гьофлінґера. У січні 1945 року Тадеуша заарештували майже в один день із відомим львівським кондитером Владиславом Залевським і відправили на заслання. Гьофлінґер, на відміну від Залевського, повернувся додому, хоча його здоров’я було дуже підірваним. Спочатку він із дружиною мав намір покинути Львів і оселитися в «новій Польщі», але врешті-решт залишився. Пропозицію роботи на колишньому заводі він відкинув і помер 1951 року, дружина Владислава пережила Тадеуша на 20 років. Їх обох поховали в сімейному гробівці на Личаківському цвинтарі.

Чотири принцеси

Нащадка чоловічої статі у «солодкого короля» не було, зате дружина народила йому аж чотирьох принцес – Крістіну, Зофію, Ірену та Ганну. Деякий час Тадеуш розглядав як спадкоємця свого зятя, чоловіка Зофії Збігнева Толлочка. І, хоча він був випускником будівельного факультету Львівського технологічного університету, втім, «помазаний» Тадеушем на посаду керівника виробництва, Збігнев здобув відповідну кваліфікацію і після війни, як досвідчений фахівець, запустив у Польщі кілька заводів кондитерської промисловості, серед яких: Zakłady Przemysłu Cukierniczy “Olza” в Цешині (підприємство, створене шляхом злиття довоєнної фабрики шоколаду та цукерок “Delta”, заснованої братами Шрамеками, та фабрики вафель, тортів і печива); «Канольд» у Лешні та «Гоплана» у Познані. Їхні нащадки досі займаються ресторанним бізнесом.

Ірена вийшла заміж за Тадеуша Конопацького, перед війною переїхала до Варшави, а після початку війни з чоловіком, доньками та сестрою Ганною Латошинською втекла з великими пригодами з окупованої Польщі аж в Латинську Америку, спочатку вони жили в Бразилії, а потім в Аргентині,  де Ірена і померла 2003 року.  Там, на іншому кінці земної кулі, досі живуть нащадки двох сестер.

Третя сестра, Зофія, була досвідченою наїзницею, її сферою діяльності був конкур. Вона стала першою жінкою, яка завершила Великий Пардубіцький пробіг. На Персенківці вона мала стайні біля іподрому, там і познайомилася з чоловіком, який став її неофіційним тренером. Від Збігнева Толлочка Зофія народила чотирьох дітей: Болеслава, Януша, Анну та Яцека, який під час війни помер у шпиталі у Львові, де його переховували. Під час війни під вигаданим іменем Каня Зофія виїхала в Цешин, де вони з чоловіком продовжили справу батька.

А от доля четвертої «шоколадної принцеси» Крістіни, старшої доньки Тадеуша і Владислави, народженої 25 липня 1909 року, ще складніша і схожа на гіркий шоколад.

«Зірка вроди»

У січні 1929 року Тадеуш Гьофлінґер взяв «солодку» участь у першому і єдиному конкурсі краси «Міс Юдея». Переможниця Зофія Олдаківна отримала від компанії чудову коробку цукерок «Еріка» та додаткові 100 злотих, які вона могла пожертвувати на будь-яку благодійність. А наступного року його донька Крістіна взяла участь в одному з найпрестижніших конкурсів краси «Міс Полонія». Дівчині було 20 років, вона закінчила гімназію урсулянок, була слухачкою Академії експорту, любила кінний спорт, навіть здобула кілька нагород в кінних змаганнях і була обрана «Королевою карнавалу» у Львові. Батько страшенно розлютився, коли дізнався про її участь у конкурсі з газети, хоча сама Крістіна стверджувала, що її світлини на конкурс нібито надіслав фотограф, який знімав її для випускної фотосесії. Але це малоймовірно, адже студія Якуба Геннера була дуже престижною, а він сам вважався «цісарсько-королівським придворним фотографом».

Втім, фактично Крістіна була навіть ближчою до перемоги в конкурсі, аніж Зофія Батицька! У всякому разі, вона випередила Батицьку на перших двох етапах конкурсу, коли своє слово висловлювали читачі газет-організаторів конкурсу. У першому голосуванні Кшися посіла перше місце, отримавши 1337 голосів читачів, Зофія ж мала лише 1080. На другому етапі голосування Крістіна знов мала перше місце – 3469 голосів, а Зофія – п’яте, 2188 голосів. На третьому етапі Гьофлінґерівна мала 6528 голосів, а Зофія – 5895. У підсумку, Крістіна набрала 27698 голосів, а Батицька була лише на четвертому місці — 15660 голосів. Тож, якби не журі, Крістіна виграла б конкурс.

Але 28 січня 1930 року в готелі «Полонія» у Варшаві всі «Зірки вроди» постали особисто перед шановним журі. Кшися постійно була на висоті, однак з невідомих причин журі вирішило зовсім не так, як вказували результати голосування, і віддало першу премію та корону «Міс Полонія-1930» Зофії Батицькій. Крістіна стала лише однією з 15 «Зірок вроди» і не брала участі у виборах другого місця. Але у Львові багато хто вважав це несправедливим, і її вшановували майже нарівні із Зофією Батицькою, запрошували на багато важливих ігор під час карнавалу 1930 року, зокрема, зобов’язували управу казино та Літературно-артистичного гуртка, в якому також був активний її батько. Вона підтримувала всі бали та ігри в казино, а оскільки їх було багато, а ще їм передували різноманітні репетиції та приготування, то панна Крістіна майже не мала вихідних.

Гірке сімейне життя

В особистому житті Крістіні також не щастило. Невдовзі після конкурсу краси вона познайомилася з Василем-Владиславом Кокушкіним, який нібито був родичем царської родини Романових. Вони одружилися 1931 року, наприкінці того ж року в Льєжі у Бельгії народилася їхня донька Барбара-Зофія. Щоправда, шлюб тривав недовго, менше двох років – Василь виявився гулякою та гравцем і, як казали в родині, «яєць Фаберже не мав, а статок тестя розтринькав…» Їхнє коротке життя завершилося надзвичайно дорогим розлученням, яке поглинуло чималий капітал Гьофлінґерів.

Близько 1937 року 29-річна Крістіна познайомилася з 33-річним офіцером – лейтенантом Єжи Красуцьким родом з Волині. Можливо, їх об’єднувала любов до коней, адже Єжи з 1931 року служив у 14-му Язловецькому уланському полку, який дислокувався у Львові в казармах на вулиці Личаківській, 76. Єжи був вправним вершником, успішно представляв полк на численних кінних змаганнях. 1937 року він вибув з полку і наступні роки служив ротмістром у 20-му уланському полку імені короля Яна III Собєського. 5 березня 1938 року у Вільнюсі Єжи і Крістіна одружилися, а маленькій Барбарі змінили прізвище з Кокушкіної на Красуцьку. 15 грудня 1939 року народився син, якого на честь батька назвали Єжи.

А місяцем раніше полк Єжи в лісі під Псарами був оточений німецькими військами і після важкого бою практично припинив своє існування. Єжи або потрапив у полон, або загинув, і Крістіна залишилася одна з двома дітьми на руках…

Коли відправили на заслання батька, Крістіну також забрали, але, вочевидь, відпустили. Життя продовжувалося: донька Барбара-Зофія стала відомою піаністкою і жила з чоловіком Федоровим в Івано-Франківську, коханий син Єжи-Юрчик був відомим інженером і працював на одній з радянських фабрик. Коли він відмовився погоджувати запроваджувані на підприємстві певні технічні рішення, які, на його думку, загрожували здоров’ю людей, він раптом «випав» з вікна будівлі за 4 дні до свого 43-річчя… Його смерть, яку всі вважали недоведеним вбивством, стала черговим ударом для Крістіни, вона роками ходила на цвинтар, де були поховані кілька поколінь її «солодкої» родини, а незабаром і вона сама у 87 років до них приєдналася…

Життя доньки «солодкого короля» та «Зірки вроди» було зовсім не солодким і аж ніяк не красивим… Вона пережила розчарування і зраду, дві світові війни, хвилювання за батьків та сестер, з якими її розкидало по різних кінцях земної кулі, поховала чоловіка і сина, але навіть ті, хто бачили Крістіну в останні роки її життя на Личаківському цвинтарі, підкреслювали, що це завше була витончена, інтелігентна та гарно вбрана пані. Попри всі гіркоти життя, майже «Міс Полонія-1930» до останку зберегла шляхетність і вроду своєї душі.