Гірка історія «Шоколадної принцеси» (частина 1)

У Львові в усі часи було багато розумних, успішних і вродливих жінок. Але чи багато з них відомі широкому загалу? Звісно, насамперед спадає на думку красуня-актриса Зофія Батицька, яка перемогла у популярному конкурсі краси «Міс Полонія» 1930 року, пише сайт lvivyanka.info. Але, крім неї, у цьому конкурсі серед більш ніж 5 тисяч учасниць брала участь і майбутня супершпигунка Крістіна Скарбек, яка, до речі, зайняла шосте місце, і ще одна, надзвичайно цікава дівчина із не менш цікавої «солодкої» родини. І подейкували, що це саме вона, Крістіна Гьофлінґер, мала зайняти перше місце в славнозвісному конкурсі…

Ресторанний бізнес в генах

Історія колоритної родини Гьофлінґерів (Höflinger) з німецьким корінням сягає ще середини XVII століття. Вони були не лише дуже підприємливими, але й мали в генах пристрасть до ресторанного та кондитерського бізнесу. Кароль Гьофлінґер приїхав до Львова з Чеських Будейовіц на початку ХІХ століття і відкрив тут ресторан. Але й він був не першим у родині, тому що його батько і двоюрідні брати вже займалися ресторанним бізнесом. Під час карнавалу 1852 року Гьофлінґер затьмарив усіх, адже він організував аж 11 балів! І усі грандіозні, на які прибуло до 400 осіб! Бали проходили в приміщеннях, орендованих Гьофлінґером у Стрільниці та в Єзуїтському саду.

Ніби все в родині йшло добре, бізнес розвивався, ресторани процвітали, батько передав керівництво справами своєму синові Яну, а далі був онук, також Ян… Втім, тут щось раптом пішло не так.

Можна лише здогадуватися, що саме спонукало Яна Гьофлінґера відмовитися від налагодженого ресторанного бізнесу і перейти в маловідому кондитерську справу. Наприкінці ХІХ століття в місті було багато ресторанів — великих, маленьких, більш-менш вишуканих і дуже скромних, а кондитерських та виробників солодощів, зважаючи на кількість мешканців, було ще відносно мало. У середині 1870-х років, за даними Антонія Шнайдера, у Львові було 116 ресторанів, 500 барів із міцними напоями, 162 пивні, 36 кав’ярень і лише 19 цукерень. Можливо, «солодка» справа видалася Яну більш перспективною? Може, він був великим ласуном і байдужим до інших страв? А, може, так він намагався розтопити серце дружини Теклі-Луїзи? Чи йому просто більше подобалося спеціалізуватися на солодощах? 

Так чи інакше, після тривалого навчання кондитерському ремеслу, Ян Гьофлінґер відкрив цукрово-шоколадну фабрику. І варто знати, що не у Львові він розпочав свій професійний шлях, а в Бучачі, а от до Львова Ян приїхав пізніше і лише 1897 року відкрив тут кондитерську та фабрику, викупивши приміщення у кондитера Алоїзі Горвата на вулиці Театральній, 8.  Цікаво, що раніше це була кондитерська Міхала Монне, дядька Ванди, кохання якої до художника Артура Ґроттґера стало однією з найромантичніших львівських історій.

Але повернемося до Яна Гьофлінґера. Він діяв дуже рішуче і незабаром був обраний президентом Товариства кондитерів Львова. Його ім’я стало брендом, до речі, логотип молочного шоколаду Гьофлінґерів дуже схожий на сучасний логотип шоколаду «Мілка» відомої швейцарської компанії. 1901 року у Львові діяли вже три крамниці: крім Театральної, 8, ще була цукерня на Коперніка, 2, і коло сучасної площі Франка. Також Ян був власником кількох чиншових кам’яниць, які здавав в оренду.

Солодкий король

Після раптової смерті 1903 року Ян передав усі повноваження сину Тадеушу-Маріану, який став гідним продовжувачем солодкої справи. Він приділяв велику увагу рекламі та устаткуванню, зокрема одним з перших у Львові почав використовувати рухому рекламу, брав участь в різноманітних виставках та ярмарках, а 1904 року Тадеуш очолив Товариство цукерників для Галичини та Буковини. Фабрика шоколаду, цукрів та печива під його керівництвом розвивалася та набувала популярності, невдовзі вона переїхала на вулицю Асника, сучасну Богомольця, та перетворилася на фабрику консерв і шоколаду «Рукер і Гьофлінґер». У 1930-ті роки на фабриці працювали близько 300 осіб (за деякими даними, навіть до 500), а статки «солодкого короля» становили майже 500 тисяч злотих.

Тадеуш, безсумнівно, як сказали б зараз, був прекрасним  маркетологом. Він знав, як достукатися до клієнта, яку рекламу використовувати для збільшення продажів, тож у львівській пресі з’являлися акуратні коротенькі статті з сенсаційними назвами, і кожна була більш-менш прихованою рекламою: то про замовлення Гьофлінґера безпосередньо з англійського королівського двору, то про напад на його фабрику… Свою продукцію він рекламував і під час багатьох цікавих заходів у місті, привертаючи увагу львівської публіки.

Наприклад, свій сумнозвісний виступ Fly Man в січні 1928 року канатоходець Стефан Полінський почав з того, що розкидав над головами присутніх шоколадні цукерки Höflinger, попередньо розгорнувши рекламний плакат фабрики… Кожного разу на різних заходах глядачам дарували солодкі призи: коробки цукерок, кошики з шоколадом, шоколадні медалі.

У червні 1931 року під час Міжнародних перегонів “Гран-прі Леополіс” у перерві між перегонами було організовано заїзд дітей 6-7 років на автомобілях Citroën. Призи для маленьких учасників змагань профінансував Citroën, а компанії «Jan Höflinger» і «Hazet» підготували для всіх таблички та коробки шоколадних цукерок. Також під час перегонів діяв шоколадний тоталізатор.

Шоколад для благодійності

Найвідомішу рекламну кампанію Тадеуш Гьофлінґер розгорнув під час спорудження пам’ятника Адаму Міцкевичу у Львові. Ідея була чудовою: фабрика розробила гарний шоколадний медальйон з портретом славетного поета за мотивами барельєфа творця пам’ятника Антонія Попеля. Медальйон коштував 20 гелерів, а весь прибуток від продажу перших 10 тисяч штук Тадеуш передав на пам’ятник. Медальйони продавали по всьому місту, у багатьох місцях – кондитерських, кафе, лавках спецій, на Національному базарі, в готелі «Жорж», навіть в парфумерних магазинах та аптеках. Завдяки Тадеушу зібрали 2000 злотих і надихнули інші компанії взяти з нього приклад.

Втім, це була не остання така акція, придумана Тадеушем Гьофлінґером. У 1906 році він пожертвував частину прибутку від продажу шоколаду на спорудження пам’ятника Бартошу Ґловацькому, а 1910 року від продажу спеціально виготовлених цукерок «Królewskie» з портретами польських королів — на пам’ятник Грюнвальдській битві у Кракові.

Тадеуш завжди мав велике серце, коли йшлося про всі види благодійності та піклування про сиротинці для бідних дітей і сиріт. У міжвоєнний період він підтримував багато ініціатив, продаючи спеціальні лінії шоколаду. Так було в 1925 році, коли Тадеуш у співпраці з Львівським відділом Морської та річкової ліги виготовив 50 тисяч шматочків рекламного шоколаду, а 10% чистого прибутку перерахував у фонд будівництва торговельного флоту. Гьофлінґер також долучився до популяризації есперанто – запропонувавши серію спеціальних шоколадних цукерок з упаковкою із написами цією міжнародною мовою.

Поряд з Тадеушем завжди була його дружина Владислава, уроджена Каня, яка була не менш активною у громадському житті. Таке єдинодумство розпочалося ще від моменту їхнього весілля 1908 року, коли молодята зробили велику пожертву на благодійність єпископу Бандурському, який їх вінчав. Наприкінці 1930-х років вони дуже активно займалися добудовою Церкви Матері Божої шкаплерної та Монастиря босих кармелітів на Персенківці. Хроніка колишнього монастиря містить гарні записи про їхню діяльність:

«Пані Гьофлінґер більше не має жодних заборон у нашій справі. Цій справі вона, можна сказати, віддалася всією душею. Її велика відданість будівництву нашої церкви гідна подиву…».

Тим часом «Dziennik Polski» писав:

• «Комітет працює з надзвичайною самовідданістю, а душею цієї справді громадянської акції є пани Гьофлінґери та Снядовські – “парафіяни” нового храму. Зусилля Тадеуша Гьофлінґера в цьому плані слід особливо оцінити».

Під час освячення костелу 16 липня 1938 року на колоні біля головного вівтаря було встановлено пам’ятну дошку на згадку про Гьофлінґерів, яка, на жаль, не збереглася, та й невідомо, чи вдасться зберегти сам костел…

Гьофлінґер усюди

Таке враження, що Тадеуш Гьофлінґер був скрізь. І це не лише тому, що він багато років працював заступником голови Львівської торгово-промислової палати і депутатом Львівської міської ради. З початку професійної діяльності він займався як комерційною освітою, так і підтримкою підприємництва. За освітою він був юристом, а ще Тадеуш любив музику і хорові співи, був президентом Малопольської асоціації музично-співочих товариств у Львові, 1932 року за «заслуги перед польською піснею» отримав подяку за працю й нагороджений Почесним знаком І ступеня.

1929 року він став співзасновником Товариства графічних мистецтв і його президентом, також був президентом футбольного клубу «Czarni Lwów» – одного з найвідоміших спортивних клубів Львова. Його футбольна команда 7 сезонів виступала в польській першій лізі, зігравши загалом 164 матчі. Значних успіхів досягла і хокейна секція, яка двічі поспіль піднімалася на п’єдестал пошани чемпіонату Польщі, а 1935 року була найкращою в країні.

Також Тадеуш був засновником Товариства комерційної школи, видавав «Dziennik Lwowski» та «Gazeta Poranna», допомагав в організації «Східних торгів», брав участь в обороні Львова, отримав Золотий хрест заслуги та один з небагатьох, хто був нагороджений чехословацьким Офіцерським хрестом ордена Білого лева.

Далі буде…