Львів’янин Ігнац Фурман – людина, у якій дивовижним чином поєдналася любов до музики та абсолютно нетворчої галузі – медицини. Непроста доля змушувала Ігнаца долати постійні віражі, то підносячи його до вершин слави, то кидаючи в безодню людської жорстокості. Докладніше про життєвий шлях Фурмана та його реформи в психіатрії, читайте далі на lvivyanka.info.
Медична освіта та музична діяльність
Ігнац народився у Львові в 1889 році у єврейській родині. Навчався в 4-тій гімназії імені Яна Длугоша, а потім – на медичному факультеті Львівського університету під керівництвом Генрика Гальбана, який завідував Неврологічною та психіатричною клінікою університету з 1905 по 1933 рік. Завершив навчання в 1913 році, після цього отримав ступінь доктора медицини.
Паралельно Фурман знайомився зі світом музики (про його музичну освіту даних не збереглося). Певний час дописував у газету Słowо Polskie як музичний рецензент. Також був художнім керівником і головою комітету львівського «Музичного кола». Долучився до організації багатьох музичних подій у місті, як-от масштабних урочистостей 1910 року з нагоди святкування 100-річчя від дня народження польського композитора і піаніста Фредеріка Шопена.
Крім того, навчав теорії, гармонії та історії музики в престижних львівських музичних навчальних закладах. Перед Першою світовою війною переїхав до Івано-Франківська, де продовжував займатися викладанням. У музичній галузі активно реалізовувався до 1921 року.
Психіатрична кар’єра у Швеці
Паралельно з викладанням музики, Фурман вибудовував свою стежку і в психіатрії. У 1922–1930-х роках працював у психіатричних клініках польських міст Швеці та Холм. Дослідники його діяльності стверджують, що до цього він також реалізовувався як медик, оскільки в 1922 році прийшов у клініку у Швеці вже з 10-річним досвідом роботи психіатра й невролога (тоді йому було 33 роки).
У Швеці Ігнац пропрацював до 1929 року завідувачем одного з відділень у Pomorski Krajowy Zakład Psychiatryczny. Обов’язками Фурмана було керувати роботою молодших лікарів та навчати середній персонал. За цей час він встиг заявити про себе як про реформатора звичних лікувальних процесів та пропагандиста ідеї психічної гігієни.
У липні 1922 року за його ініціативи при лікарні відкрилися курси медсестер, де навчали анатомії, фізіології, основ психіатричного й загального догляду, надання першої медичної допомоги.
У лютому 1929 року Фурман прочитав у Швеці лекції на тему алкоголізму, закцентувавши увагу на дії алкоголю на молодий організм, наукових основах боротьби з алкоголізмом для дорослих, важливості тверезості нації та утримання від алкоголю. Після цієї серії лекцій польська преса, зокрема газета Głos Świecki, назвала Фурмана «духовним бенкетом», який вміє зосереджуватися на темі й водночас розбавляти її добірним гумором; говорить про нудне захоплююче, залишаючи в слухачів глибоке враження від почутого.
Втілення ідеї психічної гігієни в Холмі
У січні 1929 року в Любліні обговорювали відкриття психіатричного шпиталю в місті Холм. Фурмана залучили до його проєктування та спорудження. Międzykomunalnу Szpital Psychiatrycznу був розрахований на 800–1000 пацієнтів. Проєкт шпиталю розробив львівський архітектор Владислав Климчак, який також створив проєкт психіатричного закладу в селі Кобежин, що неподалік від Кракова. Климчак створював лікарню в Холмі з урахуванням рекомендацій Фурмана про облаштування окремих палат і облаштування внутрішньої та зовнішньої інфраструктури. З грудня 1932 року шпиталь вже приймав до 400 пацієнтів.
За переконаннями Ігнаца, кожна лікарня мала стати центром психічної гігієни, а психічнохворі, які розміщувалися в лікарні тимчасово, мали бути переведені в приміщення за межами психіатричного закладу. Крім того, всі нові лікарні мали мати обладнання, що давало би змогу ефективно лікувати хворих та швидко їх виписувати.
Лікарня в Холмі в одному зі своїх корпусів для складних пацієнтів мала жіночу й чоловічу оглядові палати на 30 ліжок та рентген-кабінет. Інший корпус призначався для спокійних пацієнтів. У 1934 році тут відкрили ще й невеликий театр, капличку та дитячу палату на 24 ліжка. На дитячій психіатрії спеціалізувалася Гелена Рената Кац, яка до цього працювала у львівській психлікарні на Кульпаркові. У 1935 році Кац відкрила й очолила дитяче відділення в холмівському закладі.
Ігнац долучався до конгресів польських психіатрів. Один із таких відбувся 6–8 грудня 1936 року в Любліні та Холмі, де загалом взяло участь 117 фахівців. Однак ідея психічної гігієни неоднозначно сприймалася іншими психіатрами через зростання антисемітських настроїв у 1930-х роках.
Трагічна єврейська доля
У 1937 році між доктором медицини Олександром Шульцом з одного боку та Фурманом і Геленою Ренатою Кац з іншого розгорівся конфлікт, наслідками якого стали взаємні звинувачення, наклепи, страйки, суди, звільнення, поновлення посад тощо. Переслідувані Фурман і Кац переїхали перед Другою світовою війною до Львова, де почали працювати на Кульпаркові.
Історія цієї психлікарні починається ще з 1790 року, тоді при вулиці Піярів у складі Крайового загального шпиталю створили відділення для божевільних. У 1875-му психіатричне відділення перенесли в нові корпуси на Кульпаркові. Наступного року воно відокремилося від загального шпиталю і стало окремим психіатричним закладом.
До початку другої половини ХХ століття при психлікарні діяли тваринницькі ферми та власний цвинтар. У підпорядкуванні лікарні булий пекарня, бійня, ковбасний цех, харчоблоки, холодильні камери, механізована пральня. Через територію лікарні проклали вузькоколійку, відтоді їжу до лікарняних корпусів доставляли вагонетками. У 1926 році заклад під’єднали до телефонної мережі, через чотири роки тут збудували водогін та водонапірну вежу.
Після приходу червоноармійців до Львова у вересні 1939 року Ігнац почав підвищувати свою кваліфікацію в ординатурі Медінституту, у його неврологічній клініці. Кац у цей час керувала психіатричним закладом у Холмі, а 12 січня 1940 року лікарню оточили німці, розстріляли двох пацієнтів із кулеметів, а потім вбили ще 435 осіб, які перебували в закладі.
У липні 1941 року німецькі війська скоїли масові вбивства приблизно 45 львівських професорів та членів їхніх родин – представників польської інтелігенції. Переважно це були професори Львівського університету. Спершу їх тримали в приміщеннях університету, а потім вивезли на розстріл. Квартири науковців гітлерівці пограбували, а всі цінні наукові матеріали знищили або вивезли.
У той час більшість львівських психіатрів-євреїв працювала на Кульпаркові. Після окупації Львова німцями життя цих медиків закінчилося трагічно. Деякі кинулися тікати до СРСР, деякі – до Генерального уряду, проте всюди на них чекали пастки. Ще інші покінчили із собою, випивши отруту, як-от Броніслав Нойфельд, а ті, хто зумів вижити, були вбиті нацистами. До списку останніх ввійшов Ігнац Фурман та його дружина. Їх вбили приблизно в 1942 році.
Життя видатного львів’янина, який ще планував багато чого зробити для реформації психіатрії та медицини загалом, обірвалося через безжальну антисемітську ідеологію.
