Друга світова війна прийшла у Львів 1 вересня 1939 року. Саме в цей день об 11:30 на місто було скинуто перші бомби. Війна для міста Лева стала нищівною, адже місто було багатокультурним і під удар потрапив не один народ, пише сайт lvivyanka.info.

Жінки в умовах війни

У 40-х роках роль жінки у суспільстві була чітко окреслена: дитина – кухня – церква. Але з приходом війни українки не залишались осторонь. Хтось йшов добровільно воювати, а хтось залишався вдома, допомагаючи активно українцям, рятуючи єврейські сім’ї. Жінки виховували та годували чужих дітей, чиї батьки були вбиті німецькими або російськими окупантами.

Під час війни одними з найвпливовіших у жіночому колі стали черниці. Саме вони допомагали військам, зокрема інколи копаючи окопи. Також монахині переховували в жіночих монастирях українських військових, допомагали нужденним та навіть приймали пологи у жінок. 

Жінок охоче використовували у розвідці, а саме привабливих, говірких, адже такі вміють захоплювати чоловіків. Тому кожна спецслужба користувалась цим методом.

Також українки часто йшли у підпілля разом зі своїми чоловіками-упівцями. У таких ситуаціях жінки зазвичай відповідали за приготування їжі, за домашній затишок, але інколи вони передавали цінну інформацію іншим членам УПА. Вони передавали записки своїм коханим та секретні документи, засовуючи їх в пиріжки та пляцки, розповсюджували агітаційні листівки з закликом скинути ярмо німецької окупації.

Влучним прикладом є Наталія Березинська-Шухевич. Вона була дружиною головнокомандувача Української повстанської армії Романа Шухевича. Наталія сміливо розділила нелегку долю зі своїм чоловіком, народила двох дітей та завжди намагалася бути поруч. Також жінка врятувала життя єврейським дітям. У 1945 році Наталію затримали НКВД. Допити тривали понад п’ять місяців, але жінка не видала місце знаходження Романа Шухевича. Після цього Наталія більше ніколи не бачила чоловіка, а з дітьми зустрілася через 10 років.

Серед жінок, що активно співпрацювали з українським військовими, була і Розалія Шевчук. Вона допомагала лікувати поранених бійців Української Повстанської Армії. Окупаційна влада вирішила, що вона надає “помощь врагам СССР” та заарештувала й засудила Розалію на 10 років ув’язнення у концтаборах Сибіру. 

Жінки повинні були себе захищати

Під час Другої світової війни жінки потерпали від різноманітних тортур. Дружин українських військових часто затримували та катували, аби вони видали, де переховуються їхні чоловіки. Неодноразово у час війни були зафіксовані зґвалтування жінок радянськими та німецькими військовими. Жінки ховали у подолі спідниць та навіть нижній білизні зброю, щоб убезпечитися від небажаних залицянь

Також були й інші стратегії порятунку – шукали захисту у чоловіків високопоставлених, тобто виходили заміж чи ставали коханками. Також деякі жінки обирали поводитись та одягатись як чоловіки, аби залишитися у безпеці. 

Кохання під час війни

У цей складний час родини розлучались, чоловіки йшли воювати та захищати свою землю, діти залишились без батька, дружини – без вірного плеча. Але водночас люди закохувались та одружувались, попри війну. 

Однією з відомих історій кохання у воєнний час стала історія Марії та Романа Сельського. Їх війна, як і всіх, застала зненацька. Пара була художниками. За походженням Марія була єврейкою, тож згодом вона потрапила у Янівський концтабір. Роман, дізнавшись про це, сходив з розуму і намагався врятувати кохану. Завдяки друзям та знайомим дівчині вдалось втекти з концтабору у Варшаву, де протягом року переховувалась з фіктивними документами. З коханим їй вдалось зустрітись аж через рік. Марія Сельська до кінця свого життя проживала у Львові під чужим іменем.