На початку XX ст. в архітектурі, скульптурі та у інших напрямках культури Галичини запанувала сецесія. Змін зазнав жіночий одяг, який став вільним від корсету. Українські дизайнери почали акцентувати на народному вбранні, одежі різних етносів Карпат. Не лишився осторонь й гуцульський одяг, пише lvivyanka.info.
Кілька слів про гуцулів
Етносам що мешкають на території Карпатського регіону присвячені сотні наукових статей та десятки монографій. Гуцули сьогодні проживають у межах Івано-Франківської, Чернівецької і Закарпатської областей. Багато дослідників стверджують, що гуцули – нащадки уличів та тиверців – племен давніх слов’ян.
Опис матеріальної та духовної культури гуцулів може зайняти дуже багато часу. Слід зупинитись на тому, що відрізняє цей етнос від інших. Для гуцулів дуже важливе вівчарство, яке є провідною галуззю господарства. Легендарним музичним інструментом гуцулів вважається трембіта. Національним одягом гуцулів є капелюх і жилетка, що доповнюють основну одяг.
Вплив народних традицій
Якщо говорити про гуцульські елементи в одязі, якій виготовляли у Галичині на початку XX ст., то насамперед слід згадати двох дизайнерів – Станіслава Дембіцького та Олену Кульчицьку. Дембіцький вивчав культуру гуцулів, особливо живопис. Саме він застосував стилізовану народну орнаментацію – “гуцульсько-закопанську”. У 1901 р. він спроектував перші зразки одягу, що несли у собі гуцульські мотиви.
Олена Кульчицька навчалась дизайну у Відні, багато подорожувала, тож мала ознайомитись безпосередньо з носіями культури. На думку жінки, гуцульські мотиви підкреслювали самобутність та красу українок. І Дембіцький і Кульчицька чудово знали, що національний одяг користувався популярністю на багатьох виставках світу, зокрема у Франції та Німеччині.
Жіночий костюм у гуцулів був ще більш барвистим і складним ніж чоловічий. У жіночих сорочках вишивкою були вкриті плечики та рукави. Як зазначала Кульчицька, переважали червона й чорна барви з додатками жовтих, зелених, часом синіх і рожевих
Невід’ємним елементом одягу стали дві запаски – позаду (ширша) та спереду. Запаски пов’язували червоним вовняним поясом. Взуттям слугували постоли.
Дизайнери звертали увагу на те, що жінки не носили нічого на голові, а волосся заплітали в дві коси які з’єднували згодом в одну. Сподобалась розробникам одягу й вовняна торба – тайстра. Дембіцький висловлювався й за те, щоб у жіночому одязі втілити елементи, що були присутні на писанках.
Галицькі дизайнери знали, що пацьорки для гуцулок робили у Венеції. Якщо говорити про святкове вбрання жінок, то голову покривали наміткою (зробленою дома) або купленим рантухом, кінці яких були вишиті і звисали поза плечі. Зверху по рантуху або намітці пов’язували червону в квіти хустку. У святкові дні на гуцульських дівчатах можна було побачити сукні з гранатового сукна обшиті знизу золотими галонами. Підперізувались зверху крайкою або шкіряним паском.
Олена Кульчицька звертала увагу на різноманітні жіночі прикраси. Серед них – чільце – бляшана прикраса, яку надягали на чоло. У вухах дівчата носили ковтки та кільчики. Одні були у формі чільця, а на других могла бути підвішена товстіша прикраса, наприклад кулька. у ескізах галицьких дизайнерів можна було побачити невід’ємний атрибут гуцулок – зґарди. Цей аксесуар являв собою набір хрестиків.
Галицьким дизайнерам довелось просувати свої ідеї, незважаючи на конкуренцію з авторами, що створювали одяг у інших народних напрямках. Однак поряд з цим, за підрахунками краєзнавців, на початку XX ст. на українських землях (включаючи території, що входили до складу Російської імперії) працювало понад мільйон майстрів, які займались вишивкою.
