У 1853 році у Львові вийшов журнал «Лада». Тоді й розпочалася історія жіночої преси в цьому місті. У 1868 році вийшов ще один жіночий журнал – «Русалка». А от початком становлення української жіночої періодики в Галичині вважають 1908 рік, тоді львів’яни побачили перший номер журналу «Мета». Які ще жіночі часописи видавалися у Львові аж до 1939 року, читайте далі на lvivyanka.info.
«Мета»
Це часопис, який заснували в 1908 році членкині львівського «Кружка українок» Олена Залізняк-Охримович, Дарія Старосольська та Ірина Січинська. Редакція розміщувалася на площі Ринок, 10/1. Виходила «Мета» двічі на місяць. Передплачували її насамперед міська інтелігенція та представниці громадських жіночих організацій.
Видання намагалося залучати жінок до активної громадської праці. На його шпальтах висвітлювали культурно-просвітницьку та організаційну роботу жіночих організацій, зосереджували увагу на актуальних завданнях жіночих організацій, наприклад, розвиток самоосвіти завдяки читанню лекцій, заснуванню бібліотек, створенню різноманітних освітніх курсів тощо.
У нарисах у рубриці «Жінка в історії України» друкували розповіді про видатних жінок. Публікували в часописі й художню літературу, зокрема, вірші Івана Франка, Олександра Олеся, Христини Алчевської, Петра Карманського та ін. У «Мету» дописували Гнат Хоткевич, Анна Павлик, Іларіон Свєнціцький.
«Жіноче діло»
Цей часопис почав виходити в 1912 році чотири рази на рік. Редакція розміщувалась на площі Ринок, 10. Відповідальний редактор – Володимир Бачинський, редактор – Олена Кисілевська.
Тут висвітлювали питання рівноправ’я, економічної та політичної незалежності жінки. Зосереджували увагу на здатності жінок розвивати народну промисловість, торгівлю тощо. Також акцентували увагу на жіночій освіті та її важливості. В інформаційних рубриках, подібно до «Мети», розповідали про досягнення жінок у галузі науки та культури.
«Наша мета»
Часопис жінок-робітниць «Наша мета» заснували 1919 року. Спершу він виходив двічі на місяць, а потім – щотижня. Редакція розміщувалася на вулиці Руській, 3/1. Відповідальний редактор – Дарія Старосольська.
У перші роки часопис мав на меті ознайомлювати жінок з їхніми правами, а потім почав повідомляти ще й про війни на теренах України, тут оцінювалася політична ситуація, пропагувалася ідея державності, через що видання кілька разів конфісковувала влада Польщі.
Загалом, у газеті можна було прочитати про національно-патріотичне виховання дітей, різноманітні освіті проблеми, про те, як функціонують заклади освіти. Були на її шпальтах і літературні твори.
Редакція неодноразово повідомляла своїм читачам про матеріальні труднощі, просячи всіх розповідати про часопис та закликати його передплачувати. Однак у 1920 році «Наша мета» все ж перейшла у власність Української соціал-демократичної партії через нестачу коштів. Такі зміни пішли не на користь розвитку газети, постійні автори перестали дописувати. В липні того ж року видання припинило своє існування.
«Жіночий вісник»
Перший офіційний орган «Союзу українок» вийшов у світ 1922 року. Виходив неперіодично. Редакція знаходилася на популярному вже тоді для видань місці – площі Ринок, 10. Редактор – Мілена Рудницька.
«Жіночий вісник» прагнув організовувати українських жінок на безпартійній основі. В одній із опублікованих кореспонденцій за 1922 рік зазначався один із принципів як самого «Союзу українок», так і видання – соборність і здоровий націоналізм.
Тут містилася рубрика під назвою «З міжнародного жіночого руху», в якій інформували про різні світові жіночі товариства. Також читачів ознайомлювали з історією видань для жінок у європейських країнах. Дописували у видання Олена Кисілевська, Марія Білецька, Євгенія Макарушка, Іван Герасимович та інші.
«Нова хата»
1 червня 1925 року львівський медіаринок побачив новинку – ілюстрований журнал «Нова хата», який призначався для інтелігенток. Спершу виходив раз на місяць, а потім – два. Редакція розміщувалася за кількома адресами – вулиця Руська, 18; площа Ринок, 39; вулиця Словацького, 14/1; вулиця Хоткевича, 18; вулиця Костцюшки, 5. Відповідальні редактори – Марія Громницька та Лідія Бурачинська-Рудик.
Журнал створив львівський кооператив «Українське Народне Мистецтво». Часопису вдалося створити конкуренцію відомим польським жіночим журналам, «Нова хата» кілька разів здобувала перемогу на різних міжнародних виставках.
Видання писало про архітектуру, художні промисли, український народний одяг. Тут також писали про оздоблення одягу, жіночих прикрас, давали господарчі поради. Всі матеріали були багаті на фото й ілюстрації. Крім того, редакція організовувала різні конкурси ручних робіт. Її метою була популяризація українського народного мистецтва. Допомагав у цій справі кооператив «Українське народне мистецтво», що займався виготовленням виробів за моделями, опублікованими в журналі.
Містилась у часописі не лише практична інформація, але й розповіді про творчість українських художниць, письменниць, вчених, артисток, громадських діячок. Була і спортивна сторінка.
«Нова хата» проіснувала 15 років, до 1939 року.
«Українська господиня»
Це був додаток до видання «Сільський господар». Він виходив із 1929 року щомісяця. Редакція знаходилася на вулиці Зіморовича, 20. Відповідальний редактор – Євген Храпливий.
Тут писали про важливість домашньої роботи жінки-селянки, а також її материнських обов’язків. Матеріали на господарську тематику були проілюстровані малюнками та фото. Рубрики були такі: «Куховарство»; «Домашнє лікування» (лікарка Софія Парфанович писала свої рекомендації щодо гігієни); «Лікування худоби».
«Жіночий голос»
Це часопис українських жінок-робітниць, що вперше вийшов у 1931 році. Спочатку його видавали раз на місяць, потім – два. Редакція містилася на вулиці Міцкевича, 7. Відповідальний редактор – Гриць Остапович, а пізніше – Франка Сахова.
На початку свого існування «Жіночий голос» друкувався лише як тематична сторінка «Громадського голосу». Редакція мала на меті займатися політичним просвітленням жіноцтва та готувати жінок до громадської праці. А вже з 1936 року часопис став самостійним виданням. Тоді його завданням став захист народоправства і пропагування засад демократії.
Поширювалися на сторінках часопису ідеї соціалізму, Українську соціал-радикальну партію тут назвали першою політичною організацією, яка відстоювала рівноправність жінок та чоловіків. Крім того, багато писали про важливість самоосвіти для жінок.
Як і майже у всіх виданнях того часу, «Жіночий голос» ознайомлював читачів із творчістю письменників та поетів.
«Жінка»
Це ще один орган жіночого товариства «Союз українок». Його випускали з 1935 року. Редакція містилася на вулиці Сикстуській, 44. Редактори – Олена Федак-Шепарович та Мілена Рудницька.
Завданнями часопису були з’ясування, поширення та поглиблення ідеології українського жіночого руху. Тут писали про важливість роботи жінок в сільських осередках «Союзу українок», та й загалом висвітлювали роботу цього товариства.
Також на шпальтах «Жінки» публікували матеріали про визначних жінок, етнографічні матеріали, писали про значення жіночих образів у творчості художників.
«Громадянка»
Цей двотижневик вийшов у світ у 1938 році. Редакція розташовувалася на вулиці Сикстуській, 44. Головний редактор – Мілена Рудницька, відповідальний редактор – Олена Федак-Шепарович.
Цей часопис був політично спрямованим, зокрема, він активно підтримував організацію інтелігенток «Дружина Княгині Ольги». Писали про історичні жіночі постаті, характер української жінки, публікували твори іноземних авторів у перекладах Ганни Чикаленко.
«Українка»
Місячник «Українка» – ще одне видання товариства «Союзу українок» у Львові. Редакція знаходилася на вулиці Сикстуській, 46, а потім на вулиці Оборони Львова, 12. Редактори – Олена Федак-Шепарович, Марія Струтинська.
Часопис мав на меті об’єднати жіноцтво сіл та міст, однак спрямовувався насамперед на сільських жінок. Писали на педагогічні й освітні теми, про товариства «Просвіта» і «Рідна школа».
У рубриці «Здоров’я наш скарб», як і в додатку «Українська господиня», містилися нотатки лікарки Софії Парфанович. Ще була рубрика «Що діється у світі», а також друкували твори поетів і письменників.
Фото: photo-lviv.in.ua
