Історія львів’янки, яка удочерила дитину та змінила професію

Ольга Бартиш – жінка, яка наважилася піти з журналістської професії, щоби почати втілювати мрії – подарувати любов і затишок дитині з інтернату, а ще стати художницею. Її історія про сильну духом жінку, яка любить свободу й впевнено крокує до досягнення цілей, пише lvivyanka.info.

Як відбулося удочеріння?

Ольга та її чоловік шукали здорову дівчинку до п’яти років без братів чи сестер. Підготували вже всі потрібні документи, з часом знайшлася в дитбудинку дівчинка ромської національності, подружжя подивилося на її фото й вирішило, що хоче удочерити. Цю дитину її рідна мама покинула. Період від першої зустрічі до того, як забрали дівчинку до її нового дому, тривав чотири місяці.

Непередбачувані труднощі

Коли Уму забрали й посадили в потяг, вона до крові подряпала півторарічного Іванка – рідного сина подружжя. Крім Іванка, у них ще 10-річний Матвій. Потім Уму посадили в машину, дитина всю дорогу плакала і верещала.

Оскільки дівчинка ромка, то української зовсім не розуміла. На свій вік – 2 роки і 7 місяців – вона значно затримувалась у психологічному розвитку. Не вміла добре пити, бігати, дивно ходила. Хоч лікарі виявили в дівчинки плоскостопість, але основна причина полягала в тому, що в неї просто не було можливості десь навчитися бігати, в дитбудинку не було такого великого простору.

Дівчинка всього боялася, била малого Івана. Ледь не завжди дуже голосно кричала.

«І такого за день було дуже багато, мені здавалося, що я сходжу з розуму. В інтернаті був її дім, а тут усе геть інше, викликало тривогу і стрес. Вона забрала той заклад із собою. Провокувала по-всякому, щоб на неї кричали, бо тільки так Ума звикла отримувати увагу», – розповідала Ольга Tvoemisto.tv.

Жінці було незвично: вона полюбляла у спокої займатися йогою, малювати в тишині тощо. У цей час Іванко дуже багато спав, бо був ще грудний. Почала руйнуватися сім’я, старший Матвій казав, що хоче піти з дому. На деякий час жінці здалося, що вона вже готова віддати дівчинку назад, однак цього би все рівно не зробила.

Ольга майже постійно залишалася вдома сама з дітьми, чоловік був на роботі. Матвій у той час мав дистанційні заняття, йому потрібно було допомагати. Ума просто не давала цього зробити, вона постійно верещала і потребувала присутності Ольги біля неї 24/7. Крім того, треба було наглядати за Іванком, готувати їсти, прибирати тощо. Жінка просто падала від утоми.

Якось у середині дня Ольга зрозуміла, що ще навіть не снідала, не чистила зуби тощо. Відчувала, що її життя руйнується. Попросила Матвія поспостерігати за всіма й просто вибігла з дому до лісу. Почалася істерика.

Виплакавшись у лісі, Ольга повернулася додому і ввечері поговорила з чоловіком про те, що їм варто щось придумати, аби вони двоє могли проводити час із дітьми. Чоловік – дизайнер, він звільнився з офісної роботи і зайнявся фрілансом. Відтоді Ольга отримала хоч кілька вільних годин на день і зайнялася малюванням.

Підтримка як поштовх до змін

Майстерню Ольга зробила у квартирі друзів, що стояла пусткою. Завдяки допомозі чоловіка все потроху налагодилось. Незабаром картини Ольги почали продаватися. Деякі роботи коштували як місячна зарплата чоловіка. Жінка просто робила те, що хотіла, – малювала і подорожувала по світові.

За допомогою фарб художниця змальовувала своє життя. Кілька місяців після того, як забрали Уму, Ольга написала картину «Дике гілля». На ній зобразила гілки, які символізують в’язницю. У той час жінка відчувала себе, як у клітці, тому й перенесла це на полотно. Однак потім додала квіти, вони наче надія на краще життя. Надихалася сербською мисткинею Мариною Абрамович, яка працює в жанрі перформансу і яка віддала всю себе творчості.

Крім живопису, жінка писала книгу про Уму – своєрідний щоденник-розповідь жінки, яка удочерила дитину. Іншим ж порадила не боятися починати щось нове, завжди слухати своє серце. Не відмовлятися від мрій заради дітей, намагатися зберігати баланс, бо лише щаслива жінка може створити щасливу сім’ю.

Фото: Tvoemisto.tv

.