Снайперка з позивним “Фенікс”: львів’янка в ЗСУ

Після початку повномасштабного вторгнення кількість жінок в Збройних Силах України зросла на 40%. Це дані кадрового центру ЗСУ станом на жовтень 2023 року. У відомстві називають цей показник найбільшим у новітній світовій історії за кількістю жінок на полі бою, пише сайт lvivyanka.info.

У Генеральному штабі України повідомляють, що станом на березень 2024 року понад 47 тисяч жінок служать у складі ЗСУ. З них понад 4 тисячі – безпосередньо на передовій.

Про одну з відважних львів’янок в лавах ЗСУ розповімо далі. Анастасія Савка – 25-річна снайперка під позивним Фенікс, підірвавшись на ворожій міні, втратила ліву ногу. Але це не змінило її бажання захищати батьківщину – заради майбутнього свого сина. 

Як Анастасія стала снайперкою

Фенікс, за легендою, це чарівна істота, яка воскресає з попелу й відроджується юною. Можливо, саме тому 25-річна Анастасія Савка, яка пішла добровольцем на фронт, обрала собі такий позивний. Щоб вийти з попелу переможницею і знову стати на захист батьківщини.

До повномасштабного вторгнення львів’янка працювала адміністраторкою у са­лоні автосервісу. Виховувала сина на імʼя Яре­ма.

Настя ніколи не належала до тих дівчат, які люблять сидіти на одному місці. З дитинства обожнювала коней, і щойно випадала вільна хвилина, бігла у школу верхової їзди на тренування.

Ще до повномасштабної російсько-української війни дівчина планувала піти на контракт в армію, але як-то кажуть, все не доходили руки. Не маючи відповідної під­готовки, військового вишколу, спочатку повномасштабного вторгнення записалася у Територіальну оборону.

Звісно, батьки Анастасії спочатку не схвалили таку ініціативу, бо турбувалися за доньку та онука.  Наполягали, щоб вона з малим поїхала за кордон. Ворог жорстокий, тож невідомо, що буде далі. Вмовляли, і Анастасія здалася. Хоча в душі знала: відвезе сина у безпечне місце, а сама повернеться. Бо не зможе спокій­но перебувати за кордоном, коли в її країні війна.

Проте, коли вже саджали доньку з онуком в автобус, та розвернулася і навідріз відмовилася покидати свою країну. Бо хто ж захистить її хлопчика, як не вона сама.

Батько відвіз Настю з онуком до ав­тобуса. Батько, щоб донька та онук не бачили його сліз, пішов до машини. Анастасія, недов­го думаючи, взяла сина за руку, схопила валізу і побігла за татом: “Тату, ми з то­бою — додому!”.

Дівчина знову прийшла в Тероборо­ну. Познайомилася з Роксоланою Лісовською, і разом почали шукати шляхи до військової частини.

У складі 118-ї бригади вона нищила ворогів на Запорізькому напрямку.

А потім сталося найгірше. 28 листопада 2023 року під час бою снай­перка мала змінити позицію. Але їх вира­хували і почали гатити з всієї можливої зброї. Фенікс сховалися в окоп, бо дрон-камікадзе окупантів вже бачив, куди треба цілитися. Отримали на­каз від командування “відтягнутися” на­зад. Перший номер вийшов, Анастасія за ним. Побачила яму від прильоту. Стрибнула у неї і наступила на міну. А потім струм пішов по ногах, різкий запах тро­тилу в носі та у роті. Евакуація тривала понад дві години. Анастасії давали знеболювальні таблетки, а вона благала зняти з правої ноги турнікет. Про те, що ліву ногу доведеться ампутувати, зна­ла відразу. Хотіла зберегти бодай праву. 

А ще Настя страшенно переживала за свої штани, які дуже любила. Просила, щоб не розрізали їх, а легенько зняли, бо вони дуже зручні. Меди­ки зняли бронежилет і хотіли на дівчи­ні ще й куртку розрізати. «О, ні!» — Настя піднялася, розставила руки і попросила акуратненько зняти. 

Витримуючи неймовірний біль, ді­вчина продовжувала жартувати. Та найбільше пережи­вала, як має про поранення і ампутацію сказати своїм батькам.

Потім були численні операції в лікар­нях у Запоріжжі, Дніпрі, Києві, і повернення до її рідного Львова.

Реабілітація у Львові

Після поранення у рідному Львові хірурги центру “Незламні” сформували снайперці куксу. У дівчини невисока ампутація, тож спеціалісти центру дають сприятливий прогноз щодо майбутнього протезування. Спершу Анастасія повинна ходити у спеціальному пристрої із надувними елементами.

Поки рана гоїться, Фенікс займається фізичною та психологічною реабілітацією у центрі. П’ятирічний син Ярема, якого від початку служби захисниці виховують її батьки, постійно навідує маму.

Снайперка воюватиме заради сина

Анастасія розповіла, що Україна асоціюється у її сина Яреми з війною. Зараз він у відносно безпечному місці.

Анастасія Савка зізнається, що Ярема часто каже, що боїться вирости, поїхати в Україну і померти. Жінка не хоче, аби він жив в такому постійному страху та здригався від звуку сирен. І тому має гарантувати йому безпеку та майбутнє, і для цього зробить все можливе.

Анастасія живе завтрашнім днем. Думає про те, як відновиться і почне займатися фізичними вправами, на­вчиться ходити на протезі, спакує валізу і  знову піде у військкомат. Фенікс розуміє, що ту роботу, яку виконувала раніше,  вже не змо­же робити. Але у батальйонах і брига­дах не бракує іншої роботи. Тож навіть працюючи ін­структором може бути корисною для держави. 

Проте Анастасія Савка не єдина львів’янка, яка встала на захист України. Першою жінкою, котра офіційно була прийнята на військову службу, стала українська офіцерка – Олена Степанів. Більше про більше про видатну львів’янку читайте у матеріалі.