Як правильно сваритися? Більше того – як сваритися з любов’ю? Здавалося б, дивне питання. Проте це не зовсім так. Далі розповість «Львів’янка».
Конфлікт як такий присутній у житті людей – у сім’ї, колективі, спільноті, його не уникнути у повсякденному житті. При цьому він може мати й позитивні результати і наслідки. Сварка чи різке зауваження мають бути проявом любові, а не гордині.
Справді, конфліктів і суперечок уникнути майже неможливо: навіть із найближчими людьми ми можемо мати різні погляди на певні речі. І це нормально – бути різними і по-різному ставитися до життєвих ситуацій. Тому – перше: не потрібно боятися чи уникати конфліктів.
Уникання конфлікту – це втеча від проблем
Уникання – це втеча від проблем, які нікуди не подінуться. Більше того, конфлікт, як такий, неминучий у будь-якому спілкуванні. Це – зустріч різних думок і поглядів, людей, які стають одне для одного дзеркалом. Хіба погано подивитися на себе збоку? Ні, непогано, а інколи й необхідно.
Сам факт конфлікту означає лише те, що ми взаємодіємо з іншими людьми, відмінними від нас. Тому уникання конфлікту – це страх побачити у цьому дзеркалі не те, що хочеш чи очікуєш…
Інше питання – що робити з конфліктом, який виник? Адже його результат залежатиме від того, як ми його переживаємо і сприймаємо.
Конфлікти у сім’ї, між чоловіком і жінкою, неминучі, тому що ми є різними за природою. Ми формувалися і виховувалися з різними акцентами, наші ігри/компанії/життєві сценарії відрізняються. Тому у перші роки подружжя відбувається вирівнювання ціннісних орієнтирів – фундаменту, на який опираються обоє.
Хоча пізнавати цінності одне одного після одруження буває запізно. Адже найчастіше подружжя розпадаються не через сварки – це лише прояв того, що цінності одне одного не співпадають…
Власне, є суттєва різниця між конфліктом – розбіжностями у поглядах чи оцінках, і сваркою – досить різкою реакцією, яка, проте може перейти межі. Що ж це за межі?
Сварка – як вияв Любові
Так, є ситуації, коли сварка чи різке зауваження може бути виявом любові. Простий приклад: дитина перебігає дорогу на червоне світло, ризикуючи потрапити під колеса. Проблема у тому, що ця «сварка» і реакція повинні бути адекватними ситуації.
І, що найважливіше, наші слова і зауваження мають бути проявом любові, а не нашої гордині. Бо може виявитися, що у своїх найкращих побажаннях і намірах щодо іншої людини ми керуємося виключно гординею…
Часто сварка і розмова на підвищених тонах є свідченням того, що ми не до кінця використали такий інструмент, як мова і спілкування. Так, слово – не єдиний засіб передачі інформації, особливо між близькими людьми. Окрім того, слід розуміти просту річ: не так важливо, що ти сказав, як те, що інша людина почула.
Інколи це – далеко не одне й те саме. Якісь речі чи слова краще взагалі не говорити. З цього приводу є хороша вправа: говорити із дзеркалом – до тієї особи, яку там бачимо. І виявиться, що не все, що хотілося сказати, варто говорити – принаймні, такими словами і таким тоном.
«Мистецтво сваритися»
Від того, як і наскільки ми вміємо вирішувати конфлікти, правильно реагувати на ті чи інші ситуації – від «мистецтва сваритися», залежить міцність сім’ї. Парадоксальна річ: сварка має бути проявом любові, як от з дитиною на дорозі зі жвавим рухом, коли ми адекватно оцінюємо ситуацію і тому діємо рішуче.
Але у більшості випадків сварка проявом любові не є. Часто грунтом для неї є брак спілкування, а, отже, нерозуміння одне одного чи непорозуміння, оте «ти мене неправильно зрозумів/зрозуміла»…
Ще один момент – підвищення голосу. Це – вияв того, що нас не слухають чи нам здається, що не слухають. Проте розмова на підвищених тонах – не найкращий спосіб порозумітися: коли обоє кричать, ніхто нікого не чує. Тому якщо співрозмовник перейшов на крик, найкраще – утриматися, як би складно це не було.
Потреба підвищити голос часто є спробою переконати іншого, що рацію маємо саме ми, взяти верх, перемогти. Але треба завжди знати і розуміти: у сім’ї – між чоловіком і дружиною, батьками й дітьми, змагатися немає за що, немає сенсу воювати і нічого ділити.
Сварку завжди провокує якась незначна деталь, подія, в певний момент сказане слово, які можуть бути сприйняті як образа чи нехтування. Але коли люди люблять одне одного, такі ситуації виникають зовсім не з бажання поранити чи принизити іншого, а, швидше, через непорозуміння, недоговореність, в тому тощо. У таких моментах слід пам’ятати: переді мною – не агресор і навіть не опонент, тому я не мушу захищатися й, тим більше, завдавати цій людині болю у відповідь…
Навчитися розпізнавати один одного
Найголовніше у таких випадках – навчитися розпізнавати знаки, слова й емоції, які виходять від іншої людини. Часто ці слова означають зовсім не те, що нам здається, знаки не відчитуються, а емоції є проявом зовсім інших потреб і бажань. Тому – важливо зупинитися і, як кажуть, видихнути.
Комусь потрібно три хвилини, щоб осягнути свою емоційну реакцію і ситуацію. Комусь, можливо, достатньо 30 секунд, а комусь потрібно погуляти на вулиці із півгодини-годину – все дуже індивідуально. Потрібно дати емоції повернутися у звиклий стан і тоді поговорити спокійно, з’ясувати – чому ти так сказав/сказала чи зробив/зробила? Інакше – починається боротьба з тінню…
Взаємне пробачення
Наступний необхідний крок – взаємне вибачення. Адже, як правило, обидві сторони у чомусь праві, а у чомусь – ні. Вміти визнавати, що щось зроблено чи сказано не так, – важливе вміння і ознака зрілості. «Навіть якщо наша гординя говоритиме – «а за що вибачатися? нас скривдили, не віддали належне, принизили…». Але потрібно вміти розпізнавати цю гординю і необхідність відстояти свою гідність. Між людьми, які люблять одне одного, хоча й сваряться, такої необхідності немає – як і потреби захищатися…
Якщо нами керує любов –, і тоді навіть слова, сказані різко і гостро, можуть бути корисними.
