Педагогиня, громадська діячка, голова жіночих організацій – усе це про Марію Білецьку, яка зробила вагомий внесок у розвиток української культури, пише сайт lvivyanka.info.
Походження Марії
Марія Іларіонова Білецька народилася 1864 році у місті Тернопіль у родині секретаря староства в Галичині. Свою юність дівчина провела у рідному місті, закінчивши місцеву гімназію. У Тернополі вийшла заміж та стала матір’ю двох синів. Але Марію спіткала жахлива трагедія. Через тиф вона втратила коханого чоловіка та дітей. Після цього потрясіння майбутня педагогиня вирішила переїхати до Львова. У місті Лева Марія одружилась вдруге. Її чоловіком став Василь Білецький – педагог та історик.
Діяльність у Львові
Переїхавши, Марія реалізувалася як активна учасниця жіночого руху в Галичині. У 1898 році вона стала організаторкою дівочої школи імені Тараса Шевченка. Це був перший приватний восьмирічний навчальний заклад. У цій школі вчителювала сім’я Білецьких. Марія була вчителькою української мови.
У 1901 році було засновано товариство “Клуб русинок”. Саме Марія Білецька була однією з тих, хто увійшов до керівного складу об’єднання. Її колегами були Наталя Кобринська, Ольга Кобринська та Ольга Франко. Згодом на основі жіночих асоціацій Марія заснувала Українську асоціацію “Жіноча громада” у 1909 році у Львові. Мета організації була популяризувати культурологічну, ремісничо-комерційну та благодійницьку роботу. У межах об’єднання проводили читання, лекції, зустрічі та виступи, створювали та оснащували бібліотеки і читальні зали. Також з ініціативи “Жіночої громади” були засновані дитячі будинки, школи-інтернати, а також перші навчальні заклади для дошкільнят.
Протягом 23 років Марія очолювала Інститут святої Ольги. Під час Першої світової війни жінка допомагала людям, що потерпали від голоду та людям з інвалідністю. Цю роботу вона виконувала у межах комітету. У 1925-1926 роках Білецька була очільницею Українського товариства опіки над людьми з інвалідністю.
Рівноправність жінок
Під час австрійської влади українські жінки слідували певним законам. Скажімо за чоловіком було визнано першочергове право батьківської влади над дітьми. Майно, яке було набуте у подружньому житті, посаг жінки усе відходило до чоловіка. Водночас до обов’язків чоловіка належало матеріальне утримання та захист дружини. Жінка переймала прізвище чоловіка, його соціальний статус із усіма правами, які той передбачав. До її обов’язків входило в міру можливості допомагати чоловіку в господарстві і праці, виконувати його волю і слідкувати, щоб і інші це робили. У католицькій церкві відповідною була і шлюбна присяга: жінка присягала чоловікові на любов, вірність і послух, а він їй — на любов і вірність. Також жінки не мали право голосувати та йти у політику.
Багатьом галичанкам таке життя у постійних рамках було не до вподоби. Перші вибори, у яких жінка фігурувала у ролі кандидатки, у Галичині відбулися у 1908 році. А в 1910 році Марія Білецька разом з тридцятьма делегатками жіночих організацій обстоювала у Галицькому сеймі рівноправність жінок. Цей вчинок підтримали Наталія Кобринська, поетеса та культурно-освітня діячка Костянтина Малицька, громадська діячка Герміна Шухевич. У цей період жіноче суспільство прагнуло здобути свободу у всіх сферах життя. У 1912 році була скасована заборона участі жінок у політичних організаціях у Галичині.
Для Марії Білецької, як і для інших українок, цей крок був важливий, тому що вона не хотіла, аби жінок надалі дискримінували та обмежували їхні права.
