Мілена Рудницька – одна з найяскравіших представниць України XX століття. Жінка упродовж усього життя боролася за права жінок та доводила світу геноцид української нації. Її успіхи, виклики й рішення стосуються не лише нашого минулого, а й теперішнього. Адже вона відповідала на закиди проти фемінізму, пояснювала людям за кордоном прагнення української нації та боролася проти пропаганди і приховування злочинів росії, пише сайт lvivyanka.info.
Біографія
Мілена Рудницька народилася 1892 року у Зборові на Галичині в сім’ї українського греко-католика з юридичною освітою та жінки з єврейської ортодоксальної родини. У 1910-му Мілена Рудницька закінчила гімназію у Львові, а потім сім років вивчала філософію у Львові та Відні. Отримала диплом вчительки середньої школи з основними дисциплінами філософія і математика, а також диплом з педагогіки.
У 1919 році Мілена Рудницька одружилася з Павлом Лисяком. У них народився син, Іван Лисяк-Рудницький. Шлюб не склався, і Рудницька виховувала сина самотужки, паралельно активно займаючись політичною і громадською діяльністю.
Професiйну кар’єру Мiлена розпочала в Учительськiй семiнарiї у Львовi, згодом викладала на вищих педагогiчних курсах. Проте найбільший внесок в історію Рудницька зробила як депутатка Сейму (1928–1935) у міжвоєнній Польщі, до складу якої тоді входила Галичина, та як голова потужної жіночої організації «Союз українок» (1928–1939).
Очільниця жіночого руху
Видатна організаторка Мілена Рудницька присвятила своє життя очоленню численних жіночих рухів та об’єднань. Її активна діяльність розпочалася ще 1919 року, коли вона стала членкинею Національної ради українських жінок, заснованої у Кам’янці-Подільському.
Протягом своєї плідної роботи вона обіймала посади в центральній управі Союзу українок у Львові, Українському жіночому конгресі у Станіславові (нині Івано-Франківськ), а також гідно представляла український рух на міжнародних жіночих конгресах.
1928 року став знаковим для Мілени, адже саме тоді вона здобула посаду голови Союзу українок та отримала мандат депутатки сейму Польщі від Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО).
У стінах парламенту Мілена Рудницька безстрашно та наполегливо відстоювала інтереси українського народу. Ораторський талант, логічне мислення, неспростовні аргументи, елегантність та зовнішня привабливість поєднувалися в одній жінці. Вона різко критикувала польську владу за утиски української культури, утиски української школи та церкви, а також засуджувала жорстоку пацифікацію українців на початку 1930-х років.
Українка на міжнародній арені
Робота у Сеймі дала Мілені Рудницькій змогу претендувати на роль носія культури Заходу у Східній Європі. Мілена цікавиться проблемами жіночого безробіття, освіти та поєднує роботу з побутом. Щоб допомогти жінкам, вона організовує значну кількість гуртків по всьому світі, де акцентує на ролі жінки у політично-суспільному процесі. Гостро висловлюється проти тоталітаризму: після зустрічі з диктатором Муссоліні пише критичну статтю, а згодом береться провадити антикомуністичну діяльність.
Рудницьку запрошують з доповідями до Женеви на Лігу Націй. У виступі на Лізі Націй Мілена порушує актуальні для українського народу питання. Зокрема інформує світ про польський терор проти українців, а згодом розповідає про трагедію Голодомору 1933 року, описуючи її як найбільшу в Україні.
Період Другої світової війни став для Мілени Рудницької випробуванням. В період Другої світової війни Рудницька перебувала в окупованому нацистами Кракові. Події, які розгортаються там, змушують її виїхати до Німеччини, а згодом до Швейцарії.
Проте навіть в еміграції вона не зрадила своїх ідей та продовжує проукраїнську діяльність. Завдяки організованій нею допомозі близько 500 українських сімей змогли втекти з-під гніту тодішньої Чехословаччини та знайти прихисток у країнах Західної Європи.
Окрім цього Мілена Рудницька не полишає писати. Під час Другої світової війни з-під її пера з’явилися такі книги, як “Західна Україна під більшовиками”, “Дон Баско. Людина, педагог, святий”, “Невидимі стигмати” та інші.
У повоєнний період Рудницька продовжує нести в маси жіночу у ідею. Зокрема займається відновленням “Союзу Українок”. А двотижневик “Жінка”, який вона засновує, вважається одним з найкращих часописів в усій історії української жіночої преси, а його статті й досі слугують джерелом натхнення для феміністок усього світу.
1951 року Мілена переїхала до США, де жила зі своїм сином Іваном Лисаком-Рудницьким. Там вона зосередила свою діяльність на боротьбі з більшовицьким режимом. Зокрема представила докази про 27 тисяч невинно закатованих співвітчизників радянською владою. Ба більше, їй вдається переконати тодішнього президента Ліги Націй вивести питання допомоги голодуючим від радянського режиму на обговорення Ради Ліги Націй.
1958 року світ знову побачив книгу “Західна Україна під більшовиками”, в якій жінка розповідає про злочинну діяльність комуністів. Видання швидко набирає розголосу серед американців. Чутки про Рудницьку швидко ширяться Радянським Союзом і через це у Львові починають переслідувати її брата – професора Михайла Рудницького.
Згодом Мілена Рудницька знову емігрує. Цього разу до Мюнхена, де розпочинає роботу на Радіо Свобода. Постійні переїзди, розчарування в дієвості слова та жах від злочинів, які чинили тоталітарні режими над Україною, підштовхнули її до крайнього кроку.
На знак протесту проти жорстокості та несправедливості Мілена Рудницька оголошує безстрокове голодування. Цей відчайдушний вчинок забирає життя. 29 березня 1979 року вона помирає від голодування. Її поховали у Мюнхені, а згодом тіло перевезли до Львова і перепоховали на Личаківському кладовищі.