Не кульками єдиними, або як колись львів’яни прикрашали ялинку

Прикрашати ялинки українці почали у другій половині ХІХ століття напередодні Різдва. Ця традиція прийшла до нас із Заходу. Перед Новим роком святкове дерево почали ставити вже після приходу радянської влади. Однак що у ХІХ, що у ХХ столітті львів’яни вішали на ялинку саморобні прикраси, застосовуючи певного роду дизайнерські рішення. Як саме вони це робили, читайте далі на lvivyanka.info.

Прикраси ХІХ століття

У ХІХ столітті ялинкові прикраси мешканці Львова робили із соломи, кольорового паперу чи газети. Також вішали яблука, горіхи, цукерки, пряники, ставили свічки, які заміняли гірлянди. Крім ялинки, на Різдво українці приносили додому дідух, що символізує родинний затишок і тепло. Його ставили на столі під іконами.

Святковий стіл складався зазвичай зі смаженого коропа (існувало повір’я, що треба залишити якнайбільше лусочок на рибі, аби привернути в новому році гроші); гуску, начинену яблуками; страви з капусти; печиво й шоколадний торт.

Прикраси ХХ століття

У 20-х роках ХХ століття традиція ставити ялинку вважалася радянською владою «буржуйським пережитком» і ганьбою. Під забороною була не лише ялинка, а й саме Різдво. Однак через деякий час традиція відновилася.

Зірка на верхівці дерева символізувала вифлеємську зірку, допоки в радянський час її не замінили на комуністичну червону. Прикраси у формі кульок прийшли до нас із Німеччини, де до ХІХ століття прикрашали ялинку яблуками, а коли стався неврожай, у Саксонії відлили скляні кульки – ними намагалися замінити яблука. Іграшки створювали у формі надкушеного яблука як символу забороненого плоду.

Тож у ХХ столітті почали використовували штучні прикраси, однак львів’яни не забували й про саморобні. У січні 1933 року журнал «Нова Хата», що виходив у Львові, обнародував публікацію під криптонімом «О.П.» про методи стильного прикрашання святкового дерева. Невідомий автор порадив читачам купити зелену омелу з білими ягідками. Ялинку поставити в міцний вазонок, який попередньо густо засипати землею, покритою мохом. Тоді поділити придбану омелу в такий спосіб, щоби можна було обгорнути її довгими вітками стовбур ялинки, а маленькими вітками – гілки. Тоді прикріпити ці вітки золотою ниткою і прикрасити омелу білими свічками, щоби разом із білими ягодами вона виглядала, наче з казки.

Також автор пропонував інший спосіб – прикрасити дерево золотим чи срібним кольорами, наприклад, на кінці гілок прикріпити кілька позолочених шишок. Срібло, за його словами, добре поєднується з білими прикрасами, тож хороший варіант – біла вата на гілочках у поєднанні зі сріблястими шишками та цукерками у срібній обгортці. Все це треба було також доповнити білими свічечками. Або ж можна було обвішати ялинку золотою ниткою чи сіткою для мандаринок, додати жовті свічки і позолочені прикраси. Так створювався вигляд південного сонця на фоні холодної північної зими.

Крім того, автор рекомендував стовбур ялинки обрізати так, щоби він входив у перехрестя, в який буде застромлений, тоді наповнити відро водою, долити гліцерину і занурити на деякий час туди ялинку. Потім вийняти і попробувати, чи натягнуло дерево достатньо води. Після цього занурити кінець ялинки в розтоплений віск, щоби він замкнув собою всі відкриті пори. Таке дерево мало би зберігати довго вологість, а отже, швидко не осипатися.

У воєнний час ялинкові іграшки робили у вигляді пістолетів чи собак-санітарів, у 1950-х їх створювали за мотивами казок для дітей. За часів Хрущова з’явилися іграшки у формі овочів та фруктів. Також використовували скляне намисто. Після війни прикраси почали робити з дешевих матеріалів. Іноді вішали на ялинку шматки цукру, оскільки цукерки були в дефіциті.

До слова, з 1937 року почалася традиція пити на Новий рік шампанське. Саме тоді масово випускали «Радянське шампанське».

.,.,.,.