Рак – не вирок, за вчасної діагностики він піддається лікуванню, а життя після онкології існує. У 2020 році у Львові створили ГО «ЖИТИ ЗАРАЗ» задля підтримки тих, хто одужує від підступної хвороби. Про шістьох членкинь цієї спільноти, які змогли подолати онкологію, далі на lvivyanka.info.
«Розуміла, що так хочу жити і квітнути»
Оксана Цебрівська до 2018 року працювала дизайнером. Під час роботи часто створювала поліграфічні матеріали про рак. Перша розроблена нею листівка була про те, що кожній 8-й жінці діагностують рак грудної залози. Як розповіла Оксана журналістам 032.ua, вона співчувала всім хворим, інколи надсилала якусь суму на лікування, але ніколи не думала, що це трапиться і з нею.
«Рак не обирає стать, вік, професію, успішний ти чи ні, багатий чи бідний», – сказала Оксана.
У лютому 2018 року жінка отримала завдання розробити буклети про комплексне обстеження на виявлення раку. Під час їх створення вона пригадала, що востаннє УЗД грудних залоз робила 4 роки тому і відразу ж записалася на огляд.
Після обстеження Оксані зателефонував мамолог із поганою звісткою: «У вас злоякісна пухлина». Лікар дав надію жінці, оскільки пухлина була невеликою та операбельною, шанси на одужання становили 95%. Спершу жінка зраділа, а тоді розплакалася.
«Крізь сльози дивилася, як гарно цвіте абрикос, і розуміла, що так хочу жити і квітнути…», – пояснила вона.
Того дня Оксана повідомила новину чоловікові, він плакав, як ніколи в житті. Після цього розповіла мамі і друзям, всі в один голос підтримали жінку і змусили повірити в краще. Так і сталося: Оксану успішно прооперували.
«Хвороба – це той момент, коли можна дуже чесно зазирнути всередину себе»
Марія Беконіна, коли почула свій діагноз, відчула суцільний безвихідний страх, її наче огорнула непроглядна темрява. Жінці стало шкода себе та своїх нереалізованих мрій і бажань.
Оговтатися допомогла мама, яка спокійним тоном пояснила, що треба зібратися і лікуватися. А тоді почалося: 4 блоки хіміотерапії і 15 курсів опромінення… Лікувалася 7 місяців.
Діагноз став для жінки певного роду благословенням, бо чітко вказав, що вона йде не за покликом серця. До хвороби в Марії була престижна робота: вона керувала напрямом готельного бізнесу в одній із львівських компаній. Після лікування вирішила не відкладати життя на потім і йти своєю дорогою. Марія зайнялася мікровишивкою: почала вишивати дрібним хрестиком прикраси ручної роботи. Крім того, зайнялася викладанням йогатерапії для тих, хто бореться з онкологією.
«Не слід ототожнювати себе із діагнозом. Хвороба – це той момент, коли можна дуже чесно зазирнути всередину себе і, можливо, здійснити правдивий і чесний діалог із собою, відповівши на питання: “Чи хочу я жити? Чому? Чи хочу бути щасливою? Я готова взяти відповідальність за своє життя? І що слід для цього робити?”», – пояснила Марія.
«Просто жити – це вже неймовірне щастя»
Олена Романенко дізналася про свій діагноз, коли захворіла на ГРВІ. Довге лікування та можливість ускладнень змусили її зробити флюорографію. Тоді жінку відправили на консультацію в онколікарню. Наступного дня після консультації вона отримала електронний лист, де була описана підозра на лімфому.
Така новина, за словами Олени, була шоком, який можна прирівняти до травми, яку солдати отримують під час бойових дій. Страх смерті взяв верх, але згодом Олена зрозуміла, що помирати не хоче, тоді перед нею постала тільки одна ціль – вилікуватись.
Олені діагностували лімфому Ходжкіна – злоякісну пухлину лімфатичної системи. Після цього був курс хіміотерапії. Під час лікування жінка не звільнялася з роботи, тому від соціального життя відрізана не була, а це допомагало їй триматися на плаву. Хоча й після самої хіміотерапії брала вихідні, оскільки організм дуже ослаблювався. Після кожної терапії волосся випадало все більше й більше, однак якимось чином вдалося ще частину зберегти. Придбаною перукою навіть не скористалася.
Жінка марила подорожами, під час лікування говорила собі, що мусить вижити і побачити світ.
«Пам’ятаю, коли знайомилась з лікаркою і обговорювали організаційні питання та процес хіміотерапії, я сказала їй: “В мене є квитки на концерт Coldpplay в Парижі, тому мені треба якось так спланувати лікування, щоби в ці дати я була вільна”. Треба було бачити її вираз обличчя: те, що вона була в шоці, це нічого не сказати», – розповіла Олена.
На концерт Олена таки встигла: до поїздки пройшла 4-місячне лікування, після якого комп’ютерна томографія показала, що жінка здорова. Після пережитого світ виглядав вже по-іншому. За словам Олени, вона насолоджувалася враженнями від побаченого, як ніколи раніше. На цих емоціях навіть забула валізу у французькому аеропорті.
«Прийшло розуміння, що просто жити – це вже неймовірне щастя, а якщо ще є можливість подорожувати, то це просто “анбелівебел”. Так після лікування я відвідала ще 8 країн», – додала мандрівниця.
До хвороби Олена подумувала над тим, щоби здобути другу вищу освіту – психологічну. Після онкології потрапила до хорошого психолога і зрозуміла, що хоче втілити цю ідею в життя. Тоді якраз тривав набір у Київський Гештальт Університет. Олена, вивчаючи гештальт-терапію, пройшла довгий шлях внутрішніх трансформацій, а потім почала допомагати віднаходити свою цілісність і іншим.
За її словами, раніше вона наче проживала чуже життя, не могла знайти себе і часто змінювала роботу. Недуга підштовхнула до того, щоби стати авторкою власного життя. Тоді відчула внутрішню легкість і свободу, прийшло чітке розуміння того, що життя лише одне і його не можна відкладати на потім.
«Щодня дякую Богу за прожитий день»
Онкоісторія Ірини Нестор-Подолець почалася з болю в руці. Спершу жінка подумала, що просто застудила м’яз. Однак із плином часу біль не проходила, тому вона вирішила звернутися до хірурга. Хірург запитав, чи Ірину нічого не турбує в грудях.
Під час огляду молочних залоз лікар помітив невелике ущільнення і порадив проконсультуватися у мамолога. Обстеження показало фіброму – доброякісну пухлину. Через два тижні жінку прооперували. Після проведення експрес-аналізу на онкологію лікарка не піднімаючи погляду сказала: «У вас рак».
Ірина переночувала з цією новиною, а наступного дня вже налаштувалася на боротьбу. Жінці видалили багато лімфовузлів та частину грудей. Боліла спина, а рука майже не рухалася. За її словами, після хіміотерапії боліло навіть волосся. Вона не могла покласти голову на подушку, волосини випадали цілими клаптями, як і вії та брови.
Три ночі Ірина спала сидячи, а потім чоловік побрив її налисо. Задля підтримки чоловік і троє синів зробили те саме. Крім того, забрали з помешкання всі дзеркала, щоби Ірина не засмучувалася через свій зовнішній вигляд.
«Чесно кажучи, я не розумію фрази “Я поборола рак”. Ще ніхто не переміг рак, його можна хіба що приборкати і навчитися з ним жити. Тому я щодня дякую Богу за прожитий день і надіюся, що таких днів буде ще дуже-дуже багато», – сказала Ірина.
«Я ще потрібна тут, на землі»
Тетяна Ключковська захворіла на рак тимуса у жовтні 2005-го, у віці 32 роки. Цей вид онкології характеризується метастазами та дуже швидким ураженням різних систем організму.
Жінка вчилася жити заново, цінувати кожну секунду, більше не звертала увагу на неважливі дрібниці, щодня відвідувала церкву. Стан покращився, Тетяна почала будувати нові плани, а через 8 років отримала ще один діагноз – папілярний рак щитоподібної залози.
Знову довелося проходити через численні операції і терапії. Але все ж жінка вижила, хоча й захворювання залишили слід на все життя. Через усі випробування проходила разом із родиною. У 2017 році разом із однодумицями Тетяна створила спільноту для тих, хто одужує від раку, а у 2020-му вони зареєстрували ГО «ЖИТИ ЗАРАЗ».
«Наслідки цих двох онкозахворювань, звичайно, є, але я мрію, живу і борюсь далі… Часом думаю: я все ж таки залишилась жити, а це означає я ще потрібна тут, на землі», – розповіла Тетяна.
«Пам’ятай, що ти не один»
До 2016 року Надія Клочник проживала своє чудове життя: у неї була сім’я та успішна кар’єра. Більш ніж 15 років жінка обіймала керівні посади у фінансових установах, однак онкологія внесла свої корективи.
Надія про діагноз дізналася в 33 роки, тоді її донечка була ще зовсім маленькою. Розгублена жінка вирішила звернутися до психотерапевта Людмили Філімонюк – першої у Львові, яка почала працювати з онкохворими жінками. Психотерапія дала Надії змогу повернутися до повноцінного життя, хоча й вона тільки покращує його якість, а не лікує хворобу.
Лікування жінка завершила в січні 2018 року. Після хвороби вирішила змінити професію, здобути другу вищу освіту психолога, аби допомагати людям, які теж захворіли.
«За цей період я усвідомила дуже важливі для себе речі, однією з них є – прохання про допомогу. Якщо потрапив у важку життєву ситуацію, не мовчи про це. Звертайся по допомогу до друзів, родичів, спеціалістів. Проблема розділена з іншою людиною – ділить її надвоє. Пам’ятай, що ти не один!», – підсумувала жінка.
Фото: 032.ua
