Емоційні гойдалки, паніка, страх, розчарування, відчай, відчуття провини – те, що супроводжує кожного, хто переживає війну. Незалежно від того, перебуває людина під обстрілами чи в безпеці, війна залишає відбиток на психіці кожного. Поради львівської психологині, психотерапевтки і засновниці психологічної студії «Сенс» Мар’яни Франко, як зберегти психіку в такий складний час, читайте далі на lvivyanka.info.
Допомагати, аби позбутися відчуття безпорадності
Як розповіла психологиня Zahid.net, гострі реакції на жахливі новини є нормальними. Не варто до переживань через війну додавати претензії до своїх реакцій на події. Не варто звинувачувати себе, натомість використовувати свої емоції на користь – донатити, волонтерити тощо. Так допомагаємо і іншим, і собі, адже допомога та хоч якісь дії рятують від відчуття безпорадності, яке знесилює і виснажує.
Основне – робити те, що можеш. Це може бути як велика допомога бійцям, так і банальна підтримка близьких. Допомога власному здоров’ю – це величезний внесок у здоров’я всієї нації. Поступове відновлення від шоку – теж дія.
Не порівнювати себе з іншими
Як вважає психологиня, якщо людина занадто часто порівнює себе з іншими і думає, що робить для перемоги недостатньо, то насамперед це говорить про її людяність та бажання робити більше. Однак, чи може вона це більше, залежить від її ресурсів – як матеріальних, так і психологічних.
Мар’яна радить узагалі не порівнювати себе з іншими, бо кожна життєва ситуація унікальна. Так само й не варто порівнювати себе з людьми в соцмережах (чи то в час війни, чи у мирний), адже ми не знаємо, що там відбувається насправді і чи дійсно людина так багато вкладає зусиль у те чи інше.
Люди не готувалися до екстремальних умов. Багато волонтерять ті, хто й до війни був активним. Вони знають, як впоратися з різними екстремальними ситуаціями та як реагувати на різні події. Є і ті, які через страх починають проявляти себе дуже активно, хоча до цього не надто долучалися до суспільних справ. Водночас комусь у стані стресу потрібно побути наодинці. І те, і те – нормально, оскільки допомагає зберегти ментальне здоров’я своє та всієї нації.
До того ж ті, хто був дуже активним на початку, згодом можуть «вигоріти», тоді буде потрібна допомога тих, хто зумів зберегти свій стан і сили.
Знайти внутрішній сенс
Австрійський психіатр Віктор Франкл багато писав про випадки, коли люди знаходили для себе внутрішній сенс у нелюдських умовах, як-от про жінку, яка, перебуваючи в концтаборі, вирішила, що кожного дня доглядатиме за своїм волоссям, завдяки чому рятувала себе від божевілля і ще й мала сили допомагати іншим.
Сам Франкл, єврей за походженням, також перебував у концтаборі. Ще будучи там він уявляв, як напише книжку про свій екстремальний досвід виживання. Це було його сенсом. Розуміння того, що пізніше буде краще, або ж наявність якоїсь цілі (навіть, якщо це простий догляд за волоссям) допомагає залишатися людиною та не збожеволіти.
Ще один приклад – львів’янка Оксана Ганкевич, яка втративши чоловіка після повномасштабного вторгнення росії в Україну, щоби пережити власне горе, почала допомагати іншим жінкам. Оксана створила соціальний проєкт із реабілітації дівчат та матерів. Допомога матерям, коханим жінкам, сестрам загиблих солдатів стала її сенсом – тим, що допомагає триматися на плаву.
Обирати правильну дистанцію
Стрес через довготривалу війну стає хронічним, він руйнує і виснажує людський організм. Психологічні механізми захисту також виснажуються, що призводить до більшої емоційності і чутливості. Ті, хто сильно обпікся війною, стають найбільш емоційними.
Тому, Мар’яна Франко рекомендує обирати правильну дистанцію під час комунікації з людьми і, якщо це потрібно, збільшувати її. Так можна зберегти з людьми стосунки. Якщо людина не має сил чи бажання спілкуватися, про це варто говорити так само, як ми говоримо, коли хворіємо фізично.
Розуміти, що інформація завжди обмежена
Як ствердила Франко, у психології є закономірність: перемагає той, на чию сторону стає суспільство під час насилля. Якщо в жертви є підтримка, то з часом це зупиняє насильника. У світі технологій швидкий розголос дає змогу здобути ту необхідну підтримку, чого не було колись, наприклад у часи Голодомору.
Водночас виснажує інформація про начебто недостатню підтримку: хтось не дав зброю, хтось не зробив якусь заяву тощо. У такому разі варто дивитися більш глобально і не робити передчасні висновки, а зібрати й проаналізувати інформацію.
Потрібно усвідомлювати, що народ завжди має лише частину всієї інформації і знає лише частину правди. У доступі тих, хто ухвалює рішення, значно більше інформаційних джерел. Війна ведеться на різних рівнях – політичному, економічному, інформаційному, психологічному… Тож не варто поспішати з висновками про зраду чи інтерпретувати всі політичні розмови на побутовому рівні. Мова, якою говорять між собою політики, та побутова мова – різні.
Коли звертатися по психологічну допомогу?
Реакція на стрес у кожного різна – хтось багато спить, хтось їсть, хтось навпаки не може спати чи їсти. Кожен організм самостійно обирає, як йому найкраще впоратися з негативними емоціями. Залежно від темпераменту й індивідуального досвіду, реакції різні. Також впливає наявність/відсутність підтримки.
За словами львівської психологині, гострий стрес дає про себе знати через місяць чи півтора у вигляді реакцій людини, яких вона сама від себе не очікувала, як-от ступор чи істерика. До трьох місяців такі реакції поступово зменшуються чи проходять зовсім. Якщо ж цього не стається, то тоді треба звертатися по допомогу до фахівця. Якщо реакції бентежать людину і заважають нормально жити, то краще звернутися до психолога, психотерапевта чи психіатра ще до проходження трьох місяців.
Чи завжди після війни виникає психотравма?
Як пояснила пані Мар’яна, травматична подія не визначає, чи буде внаслідок неї в людини психічна травма. Це визначає, як людина справляється із ситуацією. Надійні способи – підтримувати себе та рідних, робити вклад у економіку країни та хоча б якісь маленькі кроки, за які можна себе похвалити.
Після війни ті, хто вижив, починають більше цінувати життя та втілювати бажання, на які раніше не вистачало часу чи сміливості. А тому, коли люди починають цінувати життя і радіти кожній хвилині, виникає посттравматичне зростання, а не психічна травма. Частина суспільства стане навпаки людянішою і мудрішою.
Наприклад, так було з львів’янином Миколою Чишкуном – чоловіком, який ще в дитячому віці пережив на Вінниччині Голодомор. Смерть і жахіття лише загартували чоловіка, він ще й вступив до лав армії під час Другої світової війни.
Як каже статистика, попри пережиті жахіття, до 80% людей вміють відновлюватися самостійно і спонтанно, навіть без допомоги психологів. Психіка володіє природним механізмом відновлення. Якщо ж людина не впоралася самостійно, тоді їй потрібна допомога спеціаліста.
Після того, як людина побувала у фізичній безпеці, їй потрібне джерело підтримки. Якщо людина отримала руку допомоги і готовність її захистити та про неї подбати – це дає на 98% профілактику психотравми.
Тож завдання кожного, хто переживає чи пережив війну, – допомагати насамперед самому собі, а також рідним і близьким справлятися зі складними ситуаціями.
