Майже кожен львів’янин знає про Вірменський кафедральний собор, однак не всі чули, що колись поблизу нього діяв монастир вірменських бенедиктинок. Монастирський будинок архітектурно примикає до ансамблю собору, тому й не привертає увагу перехожих, хоч і є важливим формотворчим елементом вірменського кварталу, який демонструє різноплановість і різноманітність стилів, пише lvivyanka.info.
Історія монастиря
Деякі забудови на місці майбутнього жіночого монастиря вперше позначив у своєму рукописі на плані вірменського кварталу купець та мандрівник Мартин Ґруневеґ ще наприкінці XVI століття. Там він окреслив чотири парцелі (невеликі земельні ділянки); подвір’я між собором і тильними будинками цього кварталу; вхід до кам’яниці, яка існувала на розі вулиці Лесі Українки та Вірменського провулку.
У другій половині XVIІ століття вірменський католицький священник Вартан Гунанян, який у 1675 році став єпископом вірменської архідієцезії у Львові, домігся від магістрату, щоби вірмено-католицьким монахиням дозволили у цьому кварталі спорудити монастир. Збудували монашу обитель у 1682 році, а дозвіл на заснування свого ордену черниці отримали від Папи лише через 10 років.
Опікувався черницями настоятель храму Онуфрій Асланович, а також Елеонора Казановська – ігуменя бенедиктинок латинського обряду. У 1733 році збудували перехід із монастиря до верхньої галереї храму.
Монастир неодноразово піддавався нищівним пожежам, зокрема, в 1748 році горів увесь вірменський квартал, а в 1778-му сталася масштабна пожежа, через яку постраждала вся вулиця Вірменська аж до Домініканського монастиря. Відреконструювали обитель 1779 року. Того ж року тут почала діяти школа при монастирі, яка згодом стала публічною. Наступна пожежа сталася саме в цій школі 1872 року, однак за рік будівлю відбудували під керівництвом львівського будівничого Едмунда Кьолера. У 1873-му сформувався остаточний вигляд монастиря.
Після Другої світової війни монастир ліквідували, а всередині приміщень облаштували майстерні, де художники-реставратори зайнялися відновленням живописних картин та дерев’яної скульптури.
Архітектура
Монастир збудували з цегли із вкрапленнями білого каменю в погребі та на цоколі (нижня частина будівлі). Триповерховий будинок прямокутної форми у плані має внутрішнє подвір’я. У західній частині споруда з’єднана з Вірменським собором. До головного ходу веде прохід через муровану арку від Вірменського провулку.
Келії та навчальні кімнати були розташовані вздовж коридорів, а адміністративні приміщення та санвузли – в західній частині монастиря. Коридори перекрили хрестовими склепіннями, а в самих кімнатах розмістили хрестові, півциркульні перекриття з плоскими стелями.
Сама будівля доволі стримана, представлена у стилі бароко. Вікна прямокутні та без обрамлень. Для вихованок школи при монастирі був зроблений додатковий вихід. Подвір’я між будівлею монастиря та собором відокремлене ззовні муром, а всередині відгороджене металевою сіткою. Тут засадили квіти та травники, аби створити атмосферу затишку і спокою. Арка входу на подвір’я півциркульна, з гербовою скульптурною прикрасою. Вгорі її прикрашає бароковий фронтон із хрестом.
У 2016 році розпочалися роботи з реставрації трьох фасадів колишнього монастиря, оскільки в поганому стані була штукатурка, а в кам’яний цоколь сильно в’їлася фарба. З міського бюджету на відновлення фасадів виділили понад 1 млн грн. Над роботами працювали українські та німецькі студенти-реставратори, вони зберегли автентичну поверхню, замінили тільки ті камені, які серйозно постраждали.
