Храм святого Іоана Золотоустого у Львові – це колишній костел Серця Ісусового, що перебував у комплексі жіночого францисканського монастиря. Цей монастир – одна з найбільш цінних львівських сакральних споруд ХІХ століття, пише lvivyanka.info.
Із Ґнєзно до Львова
У 1873 році в польському місті Ґнєзно прусська влада ліквідувала жіночий монастир сестер Францисканок Найсвятішого Причастя. На польських землях більше не було монастиря цього відгалуження францисканського ордену. Тоді черниці вирішили знайти собі новий прихисток і в 1874 році переїхали до Львова. Спершу монашу обитель розмістили на вулиці Кохановського (Левицького), а потім переселилися на вулицю Пекарську – у колишній притулок для сиріт, заснований Юлією Галлер.
На Пекарській цей притулок добудували, біля нього звели каплицю, проте на території не було огородженого подвір’я, а це не відповідало внутрішнім правилам згромадження францисканок. Саме тому, в 1877 році черниці викупили в Мавриція Ротмана земельну ділянку на вулиці Курковій (Лисенка), вона складалася з території під будівництво, городу й поля. Настоятелька чернечого ордену Марія Моравська взялася за втілення ідеї будівництва на цьому місці храму та монастиря. Вона отримала фінансову допомогу від галицьких, австрійських та німецьких аристократів.
У вересні того ж року архієпископ Льодовіко Якобіні освятив у Відні наріжний камінь. Проєкт костелу з монастирем розробив архітектор Карл Ґреґор, проте він не отримав затвердження від львівського магістрату, оскільки відомий львівський архітектор Юліан Захаревич запропонував свій власний проєкт, він же зголосився безоплатно наглядати за будівництвом. У 1889 році завершили будівництво костелу.
Виготовлення головного вівтаря профінансувала родина Ліхтенштайнів з Відня, його проєкт створив львівський скульптор Леонард Марконі. Бічні ліхтарі профінансувала родина Подгурських та Александра Гауснерова. Справжньою окрасою святині стали вітражі. Над входом встановили вітраж із зображенням Матері Божої. Освятив костел Алессіо Ґалімберті.
А от сам монастир почала будувати в 1889 році фірма Івана Левинського. 1901 року до триповерхової обителі провели водогін та каналізацію. У 1906 році померла перша настоятелька Марія Моравська, її поховали в крипті. Під час 1918–19 років, коли тривала польсько-українська війна, храм дещо пошкодили: кулі влучили у вітраж, а також одну зі стін пошкодив снаряд. У радянський час приміщення перепланували, деякі входи замурували й додали нові перегородки.
У 1927 році в житловому будинку зліва від монастиря добудували два поверхи, аби потім розмістити там гостей і облаштувати резиденцію капелана. На початку Другої світової війни деякі кімнати монастиря використали як архівні приміщення, а вже після війни францисканки виїхали назад до Польщі. Їм заборонили забирати із собою оснащення церкви, хоча монахині все ж змогли захопити одну скульптуру зі святині і майже все майно з монастиря. В Польщі черниці утворили монастирі у містах Клодзко і Зомбковиці-Шльонські.
Що було потім?
Після того, як черниці покинули монастир, у будівлі облаштували госпіталь для інвалідів війни, а ще через деякий час – інфекційну лікарню. Після здобуття країною незалежності будівлю костелу з монастирем передали Українській православній церкві Київського патріархату, яка облаштувала тут духовну семінарію (потім перейменували на богословську академію), а згодом відремонтувала й освятила церкву Іоана Золотоустого. При ній почала діяти катехитична дитяча школа, а ще молодіжна організація імені Петра Могили.
