Секрети краси львівських панянок 20–30-х років ХХ століття

Незважаючи на непрості політичні обставини 1920–30-тих років, життя у Львові вирувало. Тоді містянки встигали перейматися не лише суспільними проблемами, а й тим, як покращити свій зовнішній вигляд. Як саме вони це робили, читайте далі на lvivyanka.info.

Оригінальні методи

У той час ще не було звичних косметологічних процедур, тому задля створення краси панянки використовували доволі химерні способи. Наприклад, дописувачка журналу «Нова Хата» розповідала своїм читачкам про власний метод розгладження шкіри. Потрібно було тримати в роті ґумову трубку, у той час як хтось мав накачувати її повітрям. Як обіцяла винахідниця, поки повітря входитиме в трубку, шкіра обличчя розгладжуватиметься, а зморшки зникатимуть.

Ця ж жінка також запропонувала львів’янкам чудернацький спосіб нанесення пудри на обличчя. Зокрема, вона порадила починати пудруватися вільним темпом, а потім додати швидкості, водночас не оглядаючись на суперниць. Невідомо, чи хтось таки випробував ефективність незвичних і кумедних методик, однак панянки точно оцінили хороше почуття гумору авторки.

(Не)здоровий догляд

Фахівців із косметики тоді називали «косметичками». Вони завжди радили починати догляд за собою з візиту до лікаря, оскільки вважали, що поганий колір лиця, пігментні плями та різноманітні висипання пов’язані насамперед із проблемами зі здоров’ям.

Велику увагу львівські панянки приділяли догляду за шкірою. Щовечора вони ретельно очищували шкіру спеціальними кремами та промокали рушником обличчя. Влітку спали з відчиненим вікном.

Львівські лікарі намагалися донести до міщанок у пресі, що деякі давні тенденції, які використовували в Галичині, є шкідливими. Це, зокрема, вживання миш’яку, за допомогою якого намагалися надати фігурі округлих форм. Беладону закапували в очі для створення ефекту сяючих очей, однак з часом ця отруйна рослина призводила до втрати зору. Розчином марганцівки промивали волосся, аби надати золотистого відтінку, проте він руйнував структуру волосин.

Натомість львівські експерти краси радили робити щоденний масаж лиця за допомогою крему, розтираючи легенькими рухами шкіру на лобі, біля очей, носа та над губами від середини й до зовнішніх боків обличчя.

Зі зморшками на обличчі рекомендували боротися відвареною ромашкою, з жирним блиском у ділянці носа – натиранням перед сном жирним кремом, а з відсутністю вигляду свіжості – вмиванням холодною водою. «Гусячі лапки» навколо очей намагалися прибрати делікатним постукуванням подушечками пальців довкола очей із використанням жирного крему або олії. У зрілому віці панянки могли використовувати процедуру введення під шкіру розігрітого парафіну. Це була така собі заміна ботоксу.

Природність та простота в макіяжі

У міжвоєнному Львові діяли чотири косметичні кабінети. Один із них знаходився на вулиці Коперника, 42а, і називався Distinction. Це був кабінет української «косметички» Стефанії Гаврисевич. Вона згодом заснувала у Львові ще косметичну школу, у якій один курс коштував 300 злотих. У Distinction лікували шкірні недуги, відновлювали шкірні клітини спеціальним апаратом, фарбували волосся, робили макіяж тощо. Тоді були модними тонкі й темні брови.

Макіяж наносили зрілі жінки в дуже невеликій кількості. Молоді львів’янки практично не малювалися, бо в міжвоєнний період вважалося, що культурна жінка ледь помітно підкреслює свої природні риси, аби дати змогу оточенню розгледіти її духовну індивідуальність.

Саму косметику заклади краси купували або на косметичних фабриках, або робили самостійно, як-от мигдалеве молочко, яке використовували для вмивання обличчя замість води. Креми тоді поділялися на «сухі» і «товсті» (тобто жирні). В основі «товстих» був звичайний віск, ланолін (очищений тваринний віск) і рослинні жири (іноді ще овечі), а в основі «сухих» – мінеральний жир, желатин, спирт, крохмаль, борнонатрієва сіль і ароматичні речовини. Жирні креми використовували перед сном, а сухі – зранку та вдень. Були також «гормонові» креми на основі меду. Їх виготовляли за англійським рецептом і використовували проти зморшок.

У 20–30-х роках на українських землях популярними були такі косметичні засоби, як мило черемхове «Тлєн»; зубна паста та пудра «Альое»; пудра «Меріда»; креми фірм Ravis та Nivea; крем і пудра Lytiol; креми «Дельфа» та Hortiflor-Creme; крем, мило та пудра для виведення веснянок «Бенінґіна». Парфуми можна було придбати в магазинах «Фаворі» на вулиці Рутовського, 10, та «Федера» на Сикстутській, 7.

Реклама крему «Nivea» («Нова Хата, 1935)

Хвилясті зачіски за прикладом європейок

У ті часи мешканки Львова часто брали приклад з європейок. Наприклад, популярними були короткі стрижки, хоч і галичани, особливо старші, не надто позитивно їх сприймали. Особливо модним вважалося вкладання волосся плоскими і гладко вичесаними хвильками. Зачіски та завивки робили у закладі Теодора Кутковського на вулиці Бляхарській, 11.

Зачіска з поділом із лівого боку («Нова Хата, 1926)

Для того, щоби волосся мало здоровий вигляд та було міцним, лікарі радили мити його у м’якій воді і за допомогою «перетовщеного мила». Медики не рекомендували робити завивку надто часто та ходити в яскраву сонячну погоду без капелюха.

Кілька способів боротьби з небажаним волоссям

Коли в моду прийшли відкриті купальники і світлі панчохи, львівські панянки почали цікавитися питанням усунення небажаного волосся на тілі.

Зразок купального костюму («Нова Хата, 1930)

Тоді таку делікатну проблему вирішували способом механічним (змащували шкіру гарячою смолою, а тоді різко відривали смолу разом із волоссям), способом хімічним (на шкіру наносили хімічні засоби на основі сірководню, вони роз’їдали волосяний покрив за кілька днів), способом актинічним (призупиняли ріст волосся рентгенівськими променями), способом електричним (вводили тоненьку голку в цибулину волосини і залишали її там на кілька хвилин під гальванічним струмом, завдяки чому потім волосину легко витягали пінцетом). 

Останній спосіб хоч і був дуже часозатратним, але вважався найбезпечнішим. Іноді також використовували звичайні машинки для гоління.

Простота замість шику в одязі

Порядна львів’янка обов’язково повинна була мати гарну нижню білизну. Модними вважалися комбінації білого чи кольорового батисту (тонка лляна або бавовняна тканина) із коронковими вставками, а також поєднання батисту й мережива. Львівські модниці крокували за європейськими тенденціями в білизні, як і в усьому одязі загалом.

Зразки моделей нижньої білизни («Нова Хата, 1926)

Обирати для себе одяг галицьким панянкам допомагав журнал «Нова Хата», у ньому публікували статті про останні модні тенденції. Прямий крій у міжвоєнний період замінив «фалдований» і «плісерований» низ, а також кльош. Практичні сукні почали витісняти нарядні і незручні.

Львівська мода вдало поєднувала в собі спортивне, романтичне й навіть народне. Поступово вона прямувала до простого крою та невеликої кількості оздоблень.

Загалом, із кожним сезоном приходили нові тенденції моди, змінювалися кольори, фасони, тканини тощо. У Львові функціонували цехи та фабрики з пошиття одягу і взуття. Львів’янки мали все для того, щоби йти в крок із модою, що вони вправо робили, а часто й задавали тон європейкам. Як писала «Нова Хата» на початку 1930-х років, тоді, щоби стильно виглядати, варто лишень було мати смак, добру волю та терпеливість.

.,.,.,.