Для кожної людини важливим компонентом щоденного життя є догляд за собою. Стиль, оновленні тенденції, мода диктують особливі правила, за якими прагне встигнути чи не кожен, пише lvivyanka.info.
Ще здавна були актуальними різноманітні способи покращувати свою вроду серед жінок. Крім того, в кожному місті та регіоні сформувалися виняткові стандарти краси та специфіка догляду за собою.
Відтак, розглянемо найпопулярніші способи догляду за собою серед жінок в минулому та поглянемо: чим відрізнялася мода містянок та селянок на Львівщині.
Які секрети мали львів’янки, щоб виглядати краще
Львів – це місто, де його мешканці особливо дбають про свій зовнішні вигляд. Тут містянки завжди стежили за європейською модою та мали свої цікаві секрети.
Одяг львів’янок в кожну епоху мав свої особливості. Для прикладу, в ХVII-XVIII столітті в місті була мода на тоненьку талію. Це спричинило те, що жінки носили тугі корсети для того, щоб виглядати стрункіше.
Цікаво, що інколи корсети починали носити де зовсім юними, коли тіло не сформувалося. Для цього існували спеціальні дитячі корсети, пізніше в більш дорослому віці жінки носили ще тісніші корсети. Тому в містянок були служниці, котрі також допомагали їм одягнути всі елементи багатошарової сукні, де найважливішою частиною гардеробу був корсет.
Згодом у ХІХ столітті в жінок з’явилася ще одна неординарна тенденція в стилі. Містянки підкладали під плаття подушки, щоб збільшити розмір своїх сідниць. Вважалося, що чим більш об’ємні сідниці, тим жінка виглядала привабливіше.
Крім того, у ХIV столітті також була мода брати подушки під сукні. Однак цього разу жінки їх прикріплювали до живота. В цей час особливою тенденцією було виглядати вагітною. Такий стан вважався надзвичайно красивим та жіночним. Саме тому деякі містянки з допомогою подушок робили собі округлі животики.
З винятковою увагою львів’янки ставилися до стану свого обличчя та шкіри по всьому тілу. Для цього, вони використовували відвари з різних трав: ромашки, чебрецю та м’яти. Крім того, користувалися натуральними парфумами. Серед містянок була відомою тенденція, коли зі собою носили мішечки, де зберігалися ароматні масла. Зазвичай, їх прикріплювали до ланцюжка та використовували також як прикрасу. Згодом почали використовувати спеціальні пляшечки для парфумів.
Багато часу жінки приділяли догляду за волоссям. Адже вишукана та охайна зачіска була важливим елементом повсякденного та святкового образу. Зазвичай містянки ходили зі заплетеним волоссям. Його могли укладати від однієї до декілька годин. Часто це робили з допомогою домашніх служниць.
Цікаво, що деякий час у ХVII столітті були модними пишні зачіски. Тому жінки могли одягати багатошарові перуки. Пізніше більше актуальною стала краса натурального волосся. Відтак, волосся ополіскували різними відварами з лікарських трав, ретельно розчісували та масажували голову спеціальними рухами. Це було потрібно для кращого росту волосся.
Секрети природної краси селянок на Галичині
У сільські місцевості жінки дбали про свій вигляд так само ретельно, як і містянки. Однак тут важливим ставало низка дій пов’язаних з народними традиціями.
Для прикладу, вважалося, що найбільше про свій зовнішній вигляд має дбати молода неодружена дівчина для того, щоб привабити найкращого парубка. На противагу – вже одруженій жінці було не доречно надто чепуритися.
Важливою ознакою краси на обличчі було рум’яні щоки та здорова шкіра. Для цього вмивалися різними відварами з трав. Крім того, існувало повір’я, що гарна шкіра буде, якщо дівчина вмиватиметься водою, в якій деякий час тримали освячені на Великдень крашанки.
Рум’янець на обличчі створювали за допомогою калини, а брови підкреслювали вуглинками, що діставали з печі. Надзвичайно красивою дівчина була, якщо мала чорні брови, рум’яне кругле обличчя, карі очі, довгу косу та була середньою на зріст (не худою, але й не мала надто пишних форм).
Волосся часто ополіскували відваром з любистку, ромашки та кропиви. Крім того, інколи голову мили курячими яйцями.
Замість парфумів також використовували трави. Клали під пазуху м’яту, мелісу, любисток, які мали приємний аромат. Натомість уникали неприємних запахів. Коли дівчина виходила на вулицю, то ніколи не їла часнику чи цибулі, щоб не було специфічного запаху з рота.
У ХVIII –XIX столітті в одязі селянок переважало традиційне вбрання – стрій. Він складався з лляної вишитої сорочки, спідниці, фартуха, запаски та корсетки. На головах носили очіпки, хустки, намітки, а шию прикрашали різноманітним намистом.
