З найдавніших часів прикраси є невід’ємним елементом українського народного стилю та поруч з вишиванкою стали культурною спадщиною та невід’ємною частиною національного одягу, пише lvivyanka.info.
Цікаво й те, що з кожним поколінням традиційні українські прикраси не втрачають актуальності та свого символічного значення. В історії є надзвичайно багато типів народних прикрас, які здавна одягали українці та які вже стали традиційними. Окрім того, прикраси, як і одяг, поділяли на ті, що носили в будень і на свято, чоловічі та жіночі тощо.
Види українських шийних та нагрудних прикрас, які носили на Львівщині
На Галичині і, зокрема, на Львівщині поширена неймовірна кількість різноманітних традиційних шийних та нагрудних прикрас, які одягають і тепер. Так, розрізняють намиста, баламути, згарди, салби, гердани, пацьорочки, дармовіси (світлячки), коралі (бунти), дукачі та інші.
Ці усі прикраси є надзвичайно колоритними, оригінальними та автентичними. Виготовлялися вони також з різних матеріалів та за різними техніками. Наприклад, дукач (або лічман, ягнус) — це нагрудна прикраса з металу, в основі якої була монета, що кріпилася на стрічку чи намисто.
Поширеними прикрасами з металу були салби та згарди. Салби складалася з кількох десятків срібних монет (від двадцяти до шістдесяти, інколи — до сто), які нашивалися у кілька рядів на основу з полотна. Згарди — це прикраса з металевих хрестів чи різних інших фігур, розташованих у кілька рядів на намисті. Ймовірно, на Львівщині вони з’явилися з Гуцульщини та Буковини. До згардів подібні дукати або дукачі, тільки замість хрестів на намисто нанизували монети.
Інший вид традиційних прикрас, поширений елемент жіночих костюмів Львівщини — це різні намиста. Серед них передусім слід виділити коралі, які привозили з Італії у вигляді намиста та власноруч збирали у готову прикрасу.
Цікаво, що кількість рядків у намисті з коралів може сягати з одного до близько двадцяти-тридцяти, що колись вказувало на соціальний стан та достаток жінки. Згодом намиста виготовлялися з різних матеріалів — скла, порцеляни, смальти, дерева.
Також відомі такі види намист, як пацьорки з венеціанського скла, кожна намистина якої — це ручна робота митця, баламути — намисто з білого або молочного перламутру, які часто одягали наречені на весілля. Баламути набули широкої популярності на рубежі XIX – XX століть. Натомість намисто з перлів було більше поширене у XVII – XVIII століття. Хоча справжні перли часто замінювали на штучні відповідники зі скла.
Старовинні прикраси львів’янок як елемент гардеробу
Цікаво, що тенденцію на прикраси задали ще наші предки періоду трипільської культури. Протягом століть і дотепер жінки продовжують носити прикраси в українському етнічному стилі. Здавна в одяг та прикраси з національними мотивами закладали глибокий символічний зміст, вважаючи їх оберегами.
Жінки на Львівщині здавна одягають традиційні прикраси не лише на свята, але й у будні. Щоправда, для різних подій прикраси також були різними — на свята більш пишними та яскравими, а в будні — значно скромнішими. Це розрізнення могло стосуватися і жінок, які жили у селі та жінок у місті.
Проте традиційні убори селянок часто були надзвичайно пишними, багатими та автентичними. Жіночі прикраси передавалися з покоління в покоління та інколи могли коштувати дорожче за будинок чи пару волів. Найчастіше жінки купували прикраси на сільських ринках в місцевих ремісників, але інколи прикраси привозили туди з інших країн.
Однією з улюблених прикрас серед жінок на Львівщині і, загалом, на заході України були намиста, які мали багато особливостей носіння. Наприклад, те, що жінки після сорока років здебільшого не одягали червоного намиста, хоча й це не було забороною.
Окрім нашийних прикрас, жінки любили носити сережки, які вважаються одними з найдавніших видів прикрас. Найбільш популярними були сережки “місяці” або “півмісяці”, “дуті” та “бублики”.
