Журнал “Нова хата” був виданий 1925 року з ініціативи львівського промислового жіночого кооперативу “Українське Народне Мистецтво”. Часопис протримався на провідних позиціях 15 років, пише сайт lvivyanka.info.
Історія створення жіночого вісника
“Нову хату” заснувала низка талановитих жінок. Серед них були Стефанія Савицька, Соломія Охримович, Стефанія Чижович тощо. Відповідальною редакторкою часопису вказувалася Марія Громницька, в останній рік – ще й Лідія Бурачинська. До складу редколегії у різні роки входили: Костянтина Малицька, Ірина Пеленська тощо. А от обкладинку видання оформляли Микола Бутович, Олена Кульчицька, Галина Мазепа, Святослав Гординський. Редакція розташовувалась на вулиці Руській.
Головна мета журналу була відпровадити українок від прочитання польських видань. “Нова хата” публікувалась лише українською мовою, що спонукало жінок читати рідні видання.
Спочатку до часопису поставились скептично. Знавці вважали, що жінки без досвіду не матимуть успіху у цій справі. Але “Нова хата” змогла довго протриматись на пресовому ринку Галичини, допоки редакційним планам не завадила Друга світова війна.
Прихильно на появу нового журналу відреагувала газета “Діло”. Саме вона відгукнулась позитивними рецензіями та закликала галичан підтримати часопис.
Вміст “Нової хати”
Початковий задум журналу був досить звичним. Зміст був наповнений публікаціями про новинки європейської моди, таблицями кроїв для самостійного пошиття, порадами щодо догляду за собою, рецептами страв та літературними оглядами.
Згодом часопис вийшов за межі банального жіночого журналу. Редакція почала висвітлювати прогресивні теми. Розповідала про права жінок, історії визначних діячок у різних сферах.
У 30-ті роки на Галичині діяв активний жіночий рух. Журнал інформував своїх читачок про ці процеси. Також на тлі цих подій редакція все частіше публікувала матеріали про талановитих українок. До прикладу, інтерв’ю із письменницями Наталеною Королевою і Марійкою Підгірянкою, а також статтю про Марію Білецьку – одну із засновниць першої дівочої української школи ім. Шевченка. Окремі номери були присвячені життю української діаспори в Канаді.
Ще однією ціллю редакції була тема відродження та збереження національної мистецької спадщини. Журнал прагнув зацікавити жінок у народному мистецтві. У центрі уваги були статті на тему писанкарства, вишивальництва, ткацтва, килимарства та виготовлення витинанок.
У журналі була рубрика “Ручні роботи”. Саме у ній вміщувалися схеми різноманітних сорочок, рушників, обрисів, наволочок, покривал тощо. Також окремо можна було придбати лекала різних моделей одягу, які допомагали галицьким панянкам завжди бути у стильному вбранні.
Багато проєктів для журналу розробляли та малювали Ольга та Олена Кульчицькі.
У 1929 році часопис опублікував статтю про Ольгу Бесараб, членкиню УВО. А 1938-го вийшла публікація “В листопадові дні”. Саме ці тиражі польська влада вилучила через підозру у сепаратистських настроях.
Успіх журналу
“Нова хата” стала успішним проєктом, який перевершив усі прогнози. Журнал став відомим не лише в Галичині, а й у Чехословацькій Республіці, на Буковині та в Румунії, Америці та Канаді, де проходили передплати номерів. У 1934 році вісник почав виходити двічі на місяць. Останні номери опублікували у 1939 році.
Журнал став вагомим внеском в українську культуру. Йому вдалося сформувати сучасний та прогресивний тип української жінки. Він наповнив життя українок чимось пізнавальним та давав дихання їхнім новим починанням. Журнал вже давно припинив свою діяльність, але сучасне покоління може заглянути на сторінки “Нової хати” у місцевих бібліотеках.