Американська мрія львівської Соньки Золотої Ручки

Одна з найвідоміших львівських злочинниць працювала не сама, а в парі з чоловіком, їх навіть називали «Бонні і Клайдом» за аналогією з відомою американською кримінальною парою, пише сайт lvivyanka.info. Соня і Хаїм Гольденберги прославилися своїми аферами на весь колишній радянський простір, обросли чутками та легендами, але й досі не один львів’янин зітхне з ностальгією, проходячи повз культове кафе «Пінгвін» на проспекті Свободи або «Вежу» у Стрийському парку…

Пара з Бердичева

Наша героїня народилася 1929 року у Бердичеві, так само, як і її чоловік, не менш відомий Хаїм Гольденберг, старший від Соні на 7 років, який пройшов Другу світову війну. 1941 року хлопець пішов добровольцем на фронт, важко воював, був серйозно поранений і контужений, зокрема, пережив битву під Сталінградом.

Хаїма, або, як його називали в народі, Михайла нагородили двома орденами Слави та іншими відзнаками. Після війни він переїхав до Львова, де й зустрів Соню. Це була доля, незабаром вони одружилися, народилися двоє дітей – Григорій і Люся. 

У 1970-х роках діти Гольденбергів вилетіли з сімейного гніздечка, і занесло їх якимись дивними вітрами занадто далеко – аж в Америку. Батьки також мріяли виїхати до них, але в ті часи для простих євреїв це було майже неможливо. Тільки не для Гольденбергів!

«Вежа» – драбина до західного життя

З 1950-х років Софія Аркадіївна почала працювати на ниві радянської торгівлі, спочатку звичайною продавчинею, згодом заступницею завідувача, завідувачкою і, врешті-решт, дослужилася до престижної посади керівниці «куща» з трьох магазинів. «Кущем» у радянські часи називалися кілька закладів з централізованим постачанням товару. Софії підпорядковувалися кілька гастрономів, генделик «Холодок» на Івана Франка, 98, та знаменитий кафе-бар «Вежа» у Стрийському парку. 

Це була її гордість! Адже вона сама зробила «лялечку» зі старої закинутої водонапірної вежі, що помаленьку занепадала ще з часів Крайової виставки 1894 року. Соня сама визначала архітекторів і художників, які реставрували будівлю, обговорювала з ними всі ідеї, доплачувала працівникам, слідкувала за процесом відновлення… Софія вклала душу у вежу – і вона ожила!

У 1976 році відкрився ексклюзивний 8-поверховий кафе-бар «Вежа», який став шалено популярним. Відвідувачів приваблювало все: і розташування в улюбленому Стрийському парку, і шикарний краєвид з верхнього поверху, і оригінальні десерти, і алкогольні коктейлі… Ще однією «фішкою» бару був перший у Львові відеомагнітофон, що з’явився 1981 року, на якому можна було подивитися популярні західні кліпи АВВА, Queen та інших, трансляцію концертів з Сан-Ремо, а діти могли переглянути «Том і Джеррі» та інші мультики. А ще казали, що для «своїх» тут підпільно крутили заборонену «полуничку» – справжні порнофільми, і подейкували, що при бажанні можна було навіть усамітнитися в окремих кімнатках…

Зараз важко зрозуміти, де правда, а де вигадки, адже «Вежу» оточував флер таємничості і романтики. Тоді це був дотик  до чогось далекого, невідомого, закордонного: італійська музика, п’янкий коктейль, вірменський коньяк, гарячий шоколад, інтер’єр з закордонних пляшок з-під спиртного. Вхід коштував спочатку 3, потім 5 карбованців, на які кожен відвідувач отримував оригінальний 8-шаровий різнобарвний коктейль. Кожен поверх теж був іншого кольору: зелений, рожевий, червоний… Верхній був білим, з білими м’якими диванами та кріслами, виготовленими на Львівському автобусному заводі. У «Вежі» панувала особлива атмосфера, адже відвідувачі стверджували, що почувалися тут «як за кордоном». Мабуть, Софія вирішила, якщо їй не вдається виїхати за кордон, то закордон прийде до неї, і втілила у «Вежі» своє бачення західного світу.

Був ще один, невідомий бік роботи «Вежі», про який знала лише певна публіка та кілька приплачених міліціонерів, які слідкували за порядком поряд. Кафе вдень приймало звичайних відвідувачів, а вночі – дуже специфічних. Воно стало улюбленим місцем збору бандитів, картярів, фарцівників та інших кримінальних елементів. Це й зіграло з ним злий жарт.

Під ковпаком КДБ

У січні 1980 року перший секретар ЦК компартії України Володимир Щербицький, як це часто бувало, отримав записку:

«У березні-квітні минулого року в нічний час після закриття бару “Вежа” (м. Львів) на його верхньому поверсі для вузького кола клієнтів показувалися 3 порнографічні фільми. А підсобки з дозволу обслуговуючого персоналу за певну плату використовують як місця для інтимних зустрічей відвідувачів».

Щербицький дуже хотів вислужитися перед новим генеральним секретарем ЦК Юрієм Андроповим, який вважав, що для оздоровлення радянської економіки треба просто «навести порядок»: всіх розстріляти і пересаджати. І він почав діяти. 

У лютому 1980 року до Соні Гольденберг прийшла перевірка, яка виявила багато неврахованих продуктів у підсобці, зокрема, 75 ящиків шампанського, 40 пляшок горілки, 75 пляшок олії, 115 банок згущівки, 16 ящиків яєць…  Треба сказати, що таке тоді можна було побачити в підсобці кожного закладу, в умовах тотального дефіциту важче було знайти магазин, де не приховували продуктів. Але Гольденберги вже були «під ковпаком». Соня навіть намагалася дати комісії величезного хабаря – 2 тисячі карбованців, але це не допомогло, комісія склала акт про порушення правил торгівлі, хоча з посади її чомусь так і не зняли.

Наступний акт цієї драми розігрався восени того ж року в московському аеропорту «Шереметьєво». Молодий єврей Семен Коган з Бердичева був затриманий під час посадки на американський літак, бажаючи відвідати родичів у Нью-Йорку. У Семена виявили контрабандні товари на суму 34 тисячі карбованців: золотий медальйон з ланцюжком, золотий швейцарський годинник, золоту заколку для краватки та діамант вагою 3,5 карата. Мабуть, це той самий діамант, від якого і пішли чутки та легенди, нібито Сонька Діамантова Ручка передавала діаманти спільникам в аеропорту через поцілунки…

Звісно, молодий хлопець швидко зізнався, що його відправила в Америку «тьотя Соня». Вона сама купила і зашила цінності в його куртці і підошвах взуття, провела племінника на літак і навіть заповнила замість нього декларацію, а на знак подяки придбала Семену квитки до Нью-Йорка та назад. Коли Когана під конвоєм доставили до Львова і звинуватили в контрабанді, Софія зрозуміла, що це кінець, і попередила чоловіка, зателефонувавши з Москви. Через декілька днів її арештували в одному зі львівських підземних переходів, усю провину Сонька Золота Ручка взяла на себе, але Коган таки отримав 4 роки колонії посиленого режиму.

Крізь терни до Америки мрії

Що ж такого кримінального вчинила Соня Гольденберг? Вона лише намагалася здійснити свою мрію і виїхати до дітей в Америку. Потрапити в еміграцію у ті часи було майже нереально, втім, невелика кількість євреїв могла виїхати в Ізраїль за викликом. А вже з Землі обітованої, маючи гроші і зв’язки, можна було потрапити до омріяної Америки. Соня мала виїхати першою, отримавши виклик з Ізраїлю. Він прийшов, але занадто пізно: за два дні до того Софію арештували…

Оскільки закони на той час були драконівські, легально накопичити потрібну суму було неможливо. Втім, Соня не звикла здаватися, і потроху йшла до своєї мети. Як і багато інших продавчинь, від початку роботи у львівському «общепіті» вона обвішувала покупців, продавала неврахований товар за завищеною ціною, займалася спекуляціями. За версією звинувачення, Соня таким чином за 10 років заробила 40,5 тисяч карбованців, хоча важко зрозуміти, звідки така точність. 

Соню Гольденберг звинуватили в тому, що вона:

«систематично з метою наживи приховувала і не видавала в торговельні зали магазинів частину продовольчих товарів, які мають підвищений попит у населення, а реалізовувала їх особисто через підсобні приміщення магазинів №№ 141, 126, 9 і 13, займаючись обліком покупців».

Внаслідок такої торгівлі «з-під прилавка» звинувачення нарахувало 95 тисяч карбованців нелегального заробітку. 

«Вежа» взагалі була Клондайком, адже там продавали цигарки «Марльборо» і шампанське за завищеними цінами, розбавляли коктейлі, торгували «за блатом» алкогольними напоями з магазинів, якими керувала Соня. Це вже не кажучи про закриті вечірки, дискотеки та оргії, в яких її звинувачували, щоправда, доказів так і не знайшли. Загальна сума збагачення за 17 місяців роботи «Вежі» склала 77,5 тисяч карбованців. 

Після арешту Соні під час обшуків були знайдені речі, що «належали Гольденберг: 25 виробів з дорогоцінних металів і каміння, 60 – з кришталю, 7 ощадних книжок на 30 тисяч рублів, 46300 рублів готівки, а також хутряні вироби на суму 15 тисяч рублів, велика кількість носильних речей, фото- та радіоапаратура».

Гроші, вирок і шляхетність

Для чого ж це все? Соня вперто йшла до своєї мрії! Всі гроші в умовах тотальних заборон вона примудрялася пересилати в Америку дітям, вигадувала надзвичайно складні, карколомні схеми, залучала знайомих і друзів з усіх кінців радянських земель, коштовності і різні вироби, куплені в магазині «Художник» та інших, вивозилися за кордон, переховувалися в різних містах: Львові, Чернівцях, Бердичеві, Миколаєві, Тбілісі і навіть Москві. У КДБ повідомляли:

«З листів, що надійшли від сина і доньки до Гольденберг, видно, що вони використали отримані від неї кошти для придбання в Нью-Йорку в кредит магазину, оціненого в 300 тисяч доларів». 

Втім, донька Люся стверджувала, що купівля магазину не мала жодного стосунку до грошей батьків.

У серпні 1981 року був винесений вирок: за обман покупців, порушення правил валютних операцій, зловживання службовими повноваженнями, контрабанду, спробу дати хабаря, розкрадання державного майна в особливо великих обсягах Соні присудили 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Хтось добряче нагрів руки на всій цій історії, з огляду на те, що керівні органи прекрасно знали про всі махінації, а нелегальний прибуток за всі роки оцінили у фантастичну суму 213 тисяч карбованців. 

Соня Гольденберг шляхетно узяла всю провину на себе і просила не рухати продавців та барменів, які проходили у справі лише як свідки. 1988 року вона вийшла на волю і нарешті здійснила свою мрію, вилетівши до дітей в США. Там вона і померла в омріяному Нью-Йорку 2014 року. Після розпаду СРСР Соня ще встигла прилетіти до Львова, щоб дізнатися долю чоловіка, чия ситуація була ще складнішою і заплутанішою, ніж в неї, але це вже зовсім інша історія…

Соню досі згадують з великою теплотою і вдячністю як колишні працівники, так і відвідувачі, які знали цю дивовижну жінку особисто, багатьом вона допомогла, кажуть, що вона була дуже харизматична і добра. Їй просто не поталанило народитися не в той час і не в тому місці, адже зараз зі своєю комерційною жилкою, нестандартним підходом і креативністю Соня точно була б однією з найуспішніших бізнес-леді. Але, на жаль, в ті часи креативних комерсантів просто знищували. Втім, вони з чоловіком увійшли до львівського фольклору, про них ходить безліч народних переказів і легенд, а відновлений 2020 року кафе-бар «Вежа» надійно береже таємниці своєї колишньої керівнички.