Що одягали львів’янки на лещатарські прогульки у ХХ столітті

У 1924 році у Львові заснували Карпатський лещатарський клуб, а 15 лютого 1929 року провели перші змагання між членами цього клубу на Погулянці. Лещатарство (лижний спорт) у ті часи стрімко набирало популярності, а отже, вимагало й відповідного екіпірування, пише lvivyanka.info. А що одягали на лещатарські прогульки жінки?

Модним був норвезький стиль

Головними вимогами до лещатарського вбрання були функціональність, комфортність і хороша теплоізоляція. Щодо тканин, то для його пошиття обирали трикотаж (однотонний чи з візерунками), непромокальні вовняні тканини, сукно, габардин. Лижне вбрання складалося насамперед зі штанів типу галіфе, блузки та вітрівки.

У 1930-х роках модним був норвезький стиль. Тоді лижниці одягали довгі та широкі штани з грубого й гладкого матеріалу темного кольору, а також фланелеву чи батистову блузку (або замість неї тонкий пуловер). Найновіші моделі блузок були оздоблені американським замком. Не бажаними були яскраві кольори для блузок, які звертали на себе зайву увагу.

У січні 1934 року в часописі «Нова хата» були опубліковані поради щодо вбрання для катання на лижах. Зокрема, там писало, що грубого светра не варто одягати, адже до нього прилипає сніг. Тож зверху на блузку одягали переважно сірі вітрівки (з того ж матеріалу, що й штани) з рукавами, стягненими на зап’ястках.

Як щодо аксесуарів?

Дотримуючись модних тенденцій, українські модельєри не забували й про вироблення народного стилю. Саме тому, вони додали в український лижний одяг гуцульські атрибути – вовняні шкарпетки яскравих кольорів, баранячий плетений пояс, кольорову «шапку-клепаню», яка повністю закривала вуха. Шви на штанах полюбляли прикрашати кольоровою обметицею.

Зазвичай надівали дві пари шкарпеток: тонші знизу, а на них грубші – з вовни. Популярними були гуцульські капчурі (плетені з вовни шкарпетки), прикрашені барвистим узором. Рукавиці також повинні були бути грубими і з вовни. На них іноді натягували ще й додаткові брезентові рукавички.

Шалик рідко надівали, він був радше як декоративний предмет, часто мав вишиті малюнки оленят чи пташок. Замість панчохів під штани брали довгі трикотажні підштаники, адже панчохи вимагають підв’язок.

Гуцульські акценти додавали скромному лещатарському вбранню нових барв і народних мотивів.

Лещатарські черевики

Лещатарські черевики мали особливий вигляд. Їх можна було придбати в спортивних магазинах приблизно за 25 злотих або ж замовити в шевців. Черевики робили з подвійної шкіри. Їх змащували сумішшю зі 100 г вазеліну, 60 г парафіну та 200 г терпентини (липкої речовини, яку добувають із хвойних дерев). Це все вимішували в гарячій воді. Таке змащування забирало полиск, однак робило взуття непромокальним. Для короткого бігу і легеньких вправ змащували черевики лише риб’ячим жиром. У такому разі полиск зберігався.

І кілька слів про лещата

Щодо самих лещат (лиж), то їх вироблення довіряли досвідченим лещатарям. Обов’язкова вимога – щоби шари дерева були однаковими за довжиною. Потрібну довжину для кожної дами вимірювали так: жінка ставала з випрямленою доверху рукою. Лещата повинні були досягати до верхнього краю долоні. Самі лижі не були важкими, їх виробляли з ясена, осики, клена, фінської берези, а лижні палиці – з бамбука чи ліщини.

Для катання на більш плоскій території обирали довгі й вузькі лещата. На гірські прогульки брали туристичні лещата з широкими дошками. Довжина обраних лещат також залежала від ваги дами: для худих – коротші, для інших – довші.

Загалом, базовий одяг для лижниці-початківця у 1930-х роках можна було придбати за 40 злотих. Таке зимове спортивне вбрання коштувало значно дешевше, ніж хороша вечірня сукня. 

Фото: photo-lviv.in.ua