Юлія Крива-Писарева – львів’янка, яка пережила Голодомор

Мало хто з львів’ян знає про Юлію Криву-Писареву та її трагічну долю. Дві світові війни та міжвоєнний період перетворили життя молодої жінки на суцільне випробування, пише lvivyanka.info.

Санітарка в Українській галицькій армії

У листопаді 1918 року розпочалася битва за Львів. Тоді Юлія, взявши приклад зі старшої сестри Марії, пробралася через застави біля львівського вокзалу, потрапила до центру міста і вступила до лав Української галицької армії (УГА). В армії Юлія працювала санітаркою.

Ув’язнення та переїзд на Схід          

УГА зазнала поразки. Тоді сестри Юлія і Марія, а також їхній батько відсиділи 1,5 року у львівській в’язниці «Бригідки».

Коли Юлія вийшла на волю, вийшла заміж за старшину армії УНР Гаврила Писарева. Подружжя не мало ні роботи, ні нічого, тому вирішило виїхати на радянську Україну, зокрема, в Кіровоградську область. Там двоє працювали вчителями, в сім’ї народились два сини. Спокійно пожити не вдалося: почався голод.

Як посилки від левандівської родини врятували від голоду

Будучи в еміграції, Юлія описала пережитий складний період у статті «Політична помилка», яку опублікувала газета «Наше життя» (1953 р.):

«У крамницях не було нічого. Заборонено цілковито торгівлю харчовими продуктами. Заборонено перевозити харчі залізницею. За пуд картоплі, взятої голодними людьми з колгоспу, розстрілювано… Я  насолила помідорів, огірків, капусти, сподіваючись пережити важкий час і не припускаючи, що вчителям не дадуть належноъ ъм харчевоъ пайки…Тільки чоловік на фабриці діставав майже щодня 300 г чорного глевкого хліба і літру пісної юшки з солодкої капусти… Триста грам хліба і літру юшки було замало на 4 особи і ми почали опухати з голоду. Одного разу мій старший син сказав мені – Мамо, я не піду до школи. Мене дуже болять ноги. Я не можу ходити…»

Попри величезні ризики, Юлія звернулася по допомогу до батьків, які мешкали на Левандівці у Львові, де тоді панувала Польща. На декілька тижнів їм таки вдалося отримати харчі від родини, однак морально було важко:

«В Мелітополі по вулицях конали в конвульсіях голодні люди, пришельці з сіл. Мертві валялися по тротуарах як здохлі ворони. Люди переступали через мертвих, а на конаючих ніхто не звертав уваги. На станції не можна було пройти. Клуночок з харчами мій чоловік держав обома руками під кожушком, а за ним гарячими божевільними очима слідкували здичавілі люди, доки він не увійшов до вагону. Села вимирали…»

У селі Терпіння поблизу Мелітополя раніше майже все населення могло прогодувати сім’ю, займаючись садівництвом. Під час голоду всі жителі села вимерли або роз’їхались по Україні. Усю садовину забрала москва. Пізніше в село Терпіння завезли російських селян.

Юлія з чоловіком Гавриїлом і синами Тадеєм і Зіновієм

Юлії, чоловікові та дітям пощастило пережити зиму. Навесні, гуляючи біля річок, подружжя намагалося шукали кропиву й щавель, проте знаходили хіба що гіркий кінський щавель. За переказами Юлії, тоді всі шукали також жаб, але ті ще не повилазили з нірок. Селяни йшли до міст, щоби продати вишивані рушники, скатертину, одяг, полотна за скибку хліба. Однак не у всіх вистачило сили дійти…

Історія про врятованого їжака

Якось Юлія та її чоловік знайшли під кущем їжака. Тварину було шкода, проте їсти було зовсім нічого, тому понесли його додому. Та їжачку таки повезло. Вдома сім’я отримала пакунок із їжею від «Торгзіну» (контори, яка продавала іноземну валюту).

Коли приїхала друга пачка харчів від «Торгзіну», то частину продуктів вони обміняли на насіння кукурудзи, картоплі та квасолі, ними засадили город. Ще через трохи вчителям виділили по літру молока на всю родину. Моркву, яка тільки зійшла на городі, терли на терці, додавали молока й тоді варили. Це був своєрідний суп.

Під час голоду Юлія висохла як кістяк. Тіло 31-річної жінки виглядало як тіло старенької бабусі. Потім усі захворіли на малярію, ціле літо страждали від лихоманки. Жарознижуючі засоби та ін’єкції дещо допомогли, однак старший син ще кілька років ходив блідий: його обличчя не засмагало і не рум’янилося після голоду.

Дорога ціна за харчі зі Львова

За допомогу з Левандівки сім’я дорого заплатила: її репресували і практично знищили. Жорстока каральна система тоді не пробачала нічого. Почалася епоха заслань, сибірських каторг, апеляцій…

Коли нарешті вдалося звільнитися, Юлія взялася за пошуки своїх синів, яких раніше відправили у якийсь із дитячих будинків. У 1939 році вона таки змогла повернути дітей, а от чоловіка так і не знайшла. Потім почалася Друга світова війна, під час якої життя жінки знову перетворилося на жахіття.

У повоєнні роки в еміграції вона знову зайнялася пошуком своїх синів, а ще громадською діяльністю, зокрема, почала дописувати в діаспорний журнал «Наше життя». В 1953 році виступила на Світовому конгресі матерів у Брюсселі, де звинуватила радянський союз та його систему в нищенні сімейних цінностей.

Померла жінка, не витримавши страждань, у віці 53 роки, так і не знайшовши своїх дітей.

Фото: photo-lviv.in.ua

.,.,.,.