Ви – щасливі? Це перше запитання, яке радить психолог задати самому собі, коли людина відчуває важкість чи біль від стосунків. Якщо відповідь негативна, варто задуматись над тим чи варто мучитись надалі. Можна спробувати поговорити зі своєю половинкою, піти до сімейного психолога, пише сайт lvivyanka.info. Якщо ж і це не дає результатів, не потрібно все життя терпіти та чекати, що хтось розв’яже проблему за вас. Ні, потрібно діяти! Як саме діяти і як розгледіти токсичні стосунки на ранніх стадіях запитаємо у психологів.
Токсичні стосунки і їх види
Будуючи стосунки, усі сподіваються на ідеальні взаємини. Проте інколи мрії розходяться з реальністю. Важливо вміти вчасно зрозуміти, що в стосунках щось негаразд. Психолог зі Львова Каріна Амбарцумова каже, що головне, аби людина відчувала себе добре у стосунках.
“Запитайте себе в стані спокою, чи ви погоджуєтеся прожити тривалий час з цією людиною і тим, як вона поводить себе з вами? Чи ви справді хочете цього?, – запитує психолог. – Чіплятися за будь-які стосунки не потрібно. Якщо ж вони добрі – їх треба берегти й працювати над ними. Якщо ж ні, терпіти не варто!”.
Каріна Амбарцумова радить перш за все розпізнати ознаки болючих, токсичних стосунків. Серед найбільш поширених: якщо одна людина принижує іншу, жорстоко жартує, лякає, відштовхує, говорить неправду і т.п. І звісно, якщо є фізичне або сексуальне насильство – це стосунки, які слід негайно розривати.
За опитуванням близько половини українців не розрізняють психологічне насильство в стосунках. А воно є тривожним сигналом. Адже інколи може вести за собою фізичне насильство. Жертва інколи може навіть не помічати психологічного насильства. Адже якщо дитина зростала у сім’ї, де її постійно принижували й вона до цього звикла, то після заміжжя, вона не бачить нічого страшного у постійних зауваженнях чи докорах партнера.
Ще одним видом психологічного насильства є надмірний контроль. Проте інколи жертва сприймає це як вияв великої любові та турботи. Та психологи застерігають, що насправді це пастка токсичних стосунків. Адже коли партнер не відпускає свою половинку навіть на зустріч із подружками чи батьками, тут треба серйозно задуматись. Такий маніакальний контроль часто веде за собою фізичне насильство, якщо жертва насмілиться таки розширити свій життєвий простір.
Яскравим різновидом маніакального контролю є це читання повідомлень коханої людини, перевірка її вхідних та вихідних викликів, вимагання паролів від пошти та соцмереж. У результаті жертва відмовляється від зустрічей і максимально замикається у власному просторі. Коло спілкування інколи звужується лише до партнера, який вимагає від неї завжди бути поруч.
Проте психологи наголошують, що у здорових стосунках партнери підтримують і поважають одне одного. Вони не заважають один одному розвиватись і розставляти свої життєві пріоритети. А в токсичних стосунках немає довіри, лише контроль. Абюзери отруюють життя своїх партнерів страхами, погрозами, встановленими рамками й контролем. А ще часто вміють будити у жертві почуття провини за те, що їхні стосунки занепадають. Мовляв, ти у всьому винна! Проте психологи в один голос наголошують, якщо немає ніяких адекватних причин відчувати провину, отже на вас психологічно тиснуть.
Як розпізнати кривдника?
Спеціалісти з особистісних стосунків кажуть, що у кожного абюзера свої методи. Наприклад, один пригнічує постійними криками. Інший, навпаки, мовчанням, яке може тривати декілька днів. Третій – свої зауваження перетворює на образливі жарти, які стосуються зовнішності чи здібностей жертви. І ці постійні насмішки принижують та вбивають гідність скривдженого партнера. А якщо ви просите припинити недоречні жарти, кривдник ще й сміється, що у вас немає почуття гумору.
“Токсичні стосунки руйнують самооцінку. Поступово жертва таких стосунків буде втрачати себе, задоволення від свого життя”, – наголошує психолог Ольга Авраменко.
Часто жертва психологічного насильства мовчить, аби не спровокувати фізичного насильства. Проте важливо розпізнати психологічне насильство і припинити його на ранніх етапах, щоб не довести до фізичного.
“Якщо кривдник є агресивним, використовує крик і кидання речей, то це скоріш за все дуже скоро переросте в фізичне насильство”, – додає психологиня Авраменко.
Стосунки, що “вбивають”
Одним із яскравих прикладів токсичних стосунків є взаємини однієї із найвідоміших військових пар України – Євгенії Емеральд та її чоловіка Євгена Стипанюка. За їхнім буремним розлученням країна стежить останні місяці. Українська Жанна Дарк, найвідоміша снайперка російсько-української війни, обличчя сучасної української військової… Як лише не називають Євгенію Емеральд у пресі, адже жінка показала свій міцний, вольовий характер на полі бою. Та попри свою сильну натуру, понад рік Євгенія терпіла знущання від чоловіка абюзера. Спершу негаразди у стосунках сприймала, як притирання двох сильних характерів. Далі замовчувала постійні сварки, адже не хотіла робити поспішних висновків, бувши при надії. А згодом терпіла заради їхньої новонародженої донечки. Проте коли почула погрози у свою сторону, зрозуміла, що треба діяти. Діяти заради себе, заради своєї дитини та заради тих мільйонів жінок, які потерпають від сімейного насилля.
І завдяки тому, що Євгенія Емеральд таки наважилась розповісти про свою проблему публічно і кинути чоловіка-абьюзера, вона підбила до сміливості й інших жінок, які теж замовчували свою проблему. Однією з таких жінок є мешканка одного невеличкого села на Львівщині Олена Ковальчук (ім’я та прізвище змінено з міркувань безпеки). Жінка зізналась, що терпіла насилля близько 20 років, адже боялась.
“Зі своїм чоловіком ми познайомились зовсім юними, – розпочала свою розповідь Олена. – Він був дуже уважним. Задаровував подарунками мене і всю мою родину. А коли я завагітніла, то й відразу зіграли весілля. Перші два роки спільного життя були чудовими. Ми ростили нашого синочка у мирі та злагоді. Але якось під час одного із застіль мій Андрій перебрав зайвого. Досі я не бачила його п’яним, тому мені було гидко на нього дивитись. Тому я дорікнула йому, що мені неприємно лягати в ліжко з п’яним чоловіком. В цю мить в Андрія наче демон вселився. Його очі стали якимось дикими й він кинув мене на ліжко і почав грубо лаятись. Я злякалась і заплакала. Він гримнув дверима і пішов у іншу кімнату. Я себе півночі заспокоювала, що все це не мій Андрійко, що це все алкоголь”.
Зранку чоловік попросив вибачення й Олена сподівалась, що все забудеться. Проте ситуація повторилась під час наступного родинного застілля. І тут погрози з боку чоловіка вже посипались в сторону усіх рідних Олени. Батьки дівчини були в шоку. Оленка виховувалась в інтелігентній родині, мама – педагог. Батько дівчини ніколи навіть напівтону не дозволяв собі підвищити голос до дружини чи донечок. Тож батьки забили на сполох, коли почули образи й агресію з боку Андрія. Проте Олена запевнила батьків, що в них все гаразд, що це випивка так впливає на чоловіка. Насправді вона вже тоді боялась, бо Андрій під час сварок неодноразово погрожував, що вб’є її та всіх її рідних, якщо вона бодай подумає про розлучення. А далі були довгі роки абюзингу і навіть фізичного насилля з боку чоловіка. Олена в якусь мить перетворилась на овоч. Вона навчилась абстрагуватись від постійних криків та погроз. Їй здавалось, що не все так погано. Зрештою, зупиняла Олену від рішучих дій ще й думка про те, а що люди скажуть. Ця фраза, на жаль, часто є вирішальною у стосунках багатьох пар, особливо якщо йдеться про подружжя з невеликих сіл, де всі один одного знають і виносити сміття із хати не прийнято.
Психологи підтверджують, що часто до них звертаються жертви домашнього насилля, які пережили довгі роки знущань. І коли їх запитують, чому ж ви не звертались за допомогою до відповідних служб, вони відповідають, що не хотіли, аби хтось про це довідався. Мовляв, соромно і незручно. І це велика проблема, що про насильство у сім’ї чомусь зазвичай заведено мовчати.
На щастя, Олена таки наважилась кинути чоловіка-кривдника.
“Шкода, що не зробила цього раніше, – зізнається жінка. – Думала таким чином оберігаю нашого сина від болючого процесу розлучення. Проте згадуючи, що син бачив, як батько неодноразово підіймав руку на свою матір, як він щоразу намагався мене захистити, як довго плакав після таких скандалів, я розумію, що скривдила його дитячу душу. Надіюсь, травми дитинства не вплинуть на відносини у його майбутній сім’ї”.
Так, розлучення батьків болісно впливає на дитячу психіку. Проте науковці наголошують, коли у сім’ї процвітає насилля, дитяча психіка страждає значно більше. В дітей формуються страхи та комплекси. А в дорослому віці їм буде важко зважитись на створення власного родинного гнізда. Тож коли дитина пережила домашнє насилля, її обов’язково слід пройти курс психологічної реабілітації.
Ні насильству!
Домашнє насильство – один з найбільш поширених злочинів. Статистика вражає. Щоденно в Україні фіксують близько 400 фактів домашнього насильства, а близько 60% жінок страждають від цього на постійній основі. Психологи зазначають, що великий відсоток жертв сприймають насильство як невідворотне явище і замовчують його.
Якщо ви все ж стали жертвою домашнього насильства, то не варто зволікати. Слід негайно телефонувати до органів Національної поліції «102» для отримання необхідного захисту, належного фіксування випадку насильства та перенаправлення до відповідних структур, які нададуть комплексну допомогу.
А Україні також створили та запустили спеціальний додаток, який працює як “тривожна кнопка” і дозволяє передати сигнал до Національної поліції.
Крім цього в Україні діє мережа служб підтримки для громадян, які постраждали від домашнього насильства. Зокрема працює декілька телефонних “гарячих ліній”:
- безкоштовна та цілодобова “гаряча лінія” 15-47 (з протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей);
- національна “гаряча лінія” з запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерної дискримінації 0 800 500 335.