У середині XIX століття жив «львівський Дюма» – так називали письменника Валерія Лозінського. Він писав чудові історично-пригодницькі книги і вирізнявся запальним характером. Молодий інтелігент не міг терпіти образ і безстрашно реагував на виклики долі, особливо, якщо йшлося про кохання, пише lvivyanka.info.
Темпераментний ще з юності
Валерій народився в 1837 році в місті Миколаїв, що на Львівщині, у польській сім’ї дворян. Перші твори почав писати у школі в селі Смільниця біля Самбора, туди переїхав разом із сім’єю. Тоді він підписував свої творіння псевдонімом Валентин зі Смільниці.
Вже в юності ледь не в кожному вчинку молодого письменника проявлялася його темпераментність. Він висміював у своїх сатиричних памфлетах професора гімназії. Через це та його патріотичну діяльність згодом був вигнаний із закладу.
Після настання повноліття Валерій переїхав до Львова, де працював у різних виданнях, друкував у них свої твори, де чітко висловлював політичну позицію, зокрема, писав про хвилю революцій 1848 року в Галичині, через що сварився з австрійською владою. Його твори нерідко піддавалися цензурі, однак це не зупиняло запального письменника: він ще більше критикував у пресі австрійську владу. Найвідомішою його повістю стала Zaklęty dwór, її перевидали після смерті письменника приблизно 60 разів та екранізували в Польщі у 1976-му.
Перші серйозні конфлікти
У 1980 році, ідучи якось Гетьманським Валами, письменник випадково штовхнув офіцера Телема. Почалася сварка, Валерій пригадав офіцеру поразку в одній із битв, що призвело до виклику Лозінського на дуель. Однак офіцер потім злякався і розповів про дуель поліції, яка змусила двох суперників примиритися.
Гордий Лозінський здаватися не збирався і відіслав до Телема людей, аби вони сказали, що мир фіктивний, бо стався під тиском поліцейських. Телем цього разу звернувся до штабу гарнізону. Історія завершилася тим, що посередники Телема попросили в Лозінського вибачення.
До слова, у ті часи, на відміну від попередніх століть, дуже рідко знаходилися люди, які були готові відстоювати свою правоту, ризикуючи життям. Зголошувалися лише дуже принципові, як-от Лозінський.
У тому ж 1980 році письменник викликав на ще одну дуель Яна Добжанського, бо той не виплатив йому гонорар за роман. Усе почалося зі сварки в кав’ярні, потім дійшло до бійки, а тоді вже до домовленості про дуель. Спершу змагалися за допомогою пістолетів, але ні один не зміг поцілити, тож взяли до рук шаблі. Обидва вийшли з дуелі живі, але з пораненими головами.
Дуель через жінку
В особистому житті письменнику не щастило. Наприклад, сподобалася йому Марія Сафіровна – актриса театру Скарбека. Валерій написав для дами п’єсу, Марія зіграла в ній головну роль, однак взаємністю так і не відповіла. Тоді Лозінський, розчарований у коханні, став неприступним.
Однак усе змінив один випадок. Якось захворів редактор часопису Czytelnią dla Młodzieży Кароль Цішевський і попросив Валерія підмінити його. У редакції письменник зустрів наречену свого редактора Анну Пшилецьку – коректорку та редакторку. Валерій захопився її красою та скромністю і почав до неї залицятися. Анна, що цікаво, відповіла взаємністю.
Згодом Кароль одужав, повернувся на роботу, і тоді почалися між колишніми приятелями конфлікти. Цішевський писав колишній нареченій листи, погрожував самогубством, якщо вона не відповість. Лозінський же написав у одній зі статей, що Кароль – «паперовий редактор». Цішевський у відповідь на це написав кілька памфлетів про зрадливого товариша. Це зачепило Валерія, і він викликав Кароля на дуель.
Битва відбулася 10 січня 1861 року біля вулиці Цитадельної. Поєдинок не протривав навіть хвилини. Валерій із поганим зором та невисоким зростом вдарив суперника по плечу, тоді Кароль у відповідь вдарив зрадника в голову, поціливши в колишню рану. Лозінський втратив свідомість.
Після одужання Валерій відправився освідчуватися Анні, вона відразу ж погодилася на пропозицію. Тоді письменник поїхав у морозний вечір до друзів у кав’ярню, де йому різко стало погано. Через добу відважний авантюрист помер від запалення мозку. Йому було 24 роки.
Анна ж незабаром поїхала до Варшави, де одружилася з музикантом Ігнацієм Крижановським. Вона померла також рано – після народження донечки. Згодом помер і Цішевський через погіршення стану здоров’я.
