Кохання на продаж

У давнину, у Львові, як й у будь-якому місті Європи була поширена проституція. Звичайно вона суттєво різнилась від секс-індустрії інших країн, однак й у Львові були сутенери, будинки розпусти та повії. Детальніше на lvivyanka.

Одна з найдавніших професій

Жоден із вчених не дасть відповіді на те, коли точно з’явилася проституція і в яких країнах. Якщо проституція дослівно означає надання сексуальних послуг за плату, то вочевидь її початок треба пов’язувати з виникненням товарно-грошових відносин. Жриці кохання були відомі у Єгипті, Давній Греції, Римі, а проституція кочувала з століття у століття й дуже добре «почувається» сьогодні. Навіть у тоталітарному СРСР проституція існувала, хоча не у таких масштабах як сьогодні у пострадянських країнах

У Німеччині, Греції, Туреччині, Нідерландах та низці країн проституція дозволена, а повії можуть в деяких державах розраховувати на пенсію. У Інтернеті можна знайти інформацію згідно якої одними з найстарішими жрицями кохання були сестри Луїза та Мартіна Фоккенс з Амстердаму, які пропрацювали понад 50 років, й змогли задовільнити сексуальні примхи понад 350 тис. чоловіків.

Сестри Луїза та Мартіна Фоккенс

Відвідували лупанарії

Львівські краєзнавці стверджують, що перші будинки розпусти у Львові виникли ще у XV ст. і були легальними. Більш того – утримувались коштами міської влади. Навіть після страшної пожежі, коли згорів й бордель, будинок розпусти (або як його ще називали – лупанарій) не припинив свою діяльність, а був перенесений до вежі при міському арсеналі. 

Кошти, які заробляв лупанарій, витрачали на потреби міста, у тому числі на будівництво фортифікацій. Функціонував будинок розпусти у приміщенні вул. І.Федорова 27. 

Якщо досліджувати документи XVIII ст., то можна побачити, що лупанарій знаходився й у будинку №18 по вул. Руській, неподалік Успенської церкви.  Повії коштували досить дешево – 12 грошів (третина денного заробітка пересічного працівника).  У будинку постійно лунала музика, було чути галас та гуляння. Такий стан речей дратував парафіян, й священник поскаржився до магістрату. Лупанарій перенесли у інше місце.

Історик А.Козицький стверджує, що будинок розпусти функціонував у приміщенні (тепер там руїни) синагоги Золота Роза. Ще один бордель знаходився за театром Марії Заньковецької (де трамвай №6 повертає на вул. Б.Хмельницького).

За чутками у цьому будинку теж знаходився бордель

За чутками, у місті діяв лупанарій, який отримав назву “Пекелко”. За версією, озвученою істориком Євгеном Наконечним, у закладі нібито був змонтований великий танцювальний майданчик у формі сковорідки, під якою горіло вогнище. На цьому майданчику танцювали голі дівчата.

Львівська вулиця “червоних ліхтарів”

У 1885 р. було прийнято закон про заборону проституції. У Львові була й своя вулиця “червоних ліхтарів”, яка знаходилась на вул. Л.Курбаса. Згідно з чуток, швейцар, що працював при будинку розпусти на вулиці, за те, що надавав клієнтам інформацію про найвродливіших дівчат, отримував чималі кошти, за що зміг навіть побудувати на Професорській колонії гарну кам’яницю. 

вул. Л.Курбаса

Не зважаючи на заборону проституції, одинокі жінки мали право продавати кохання за гроші. Однак у такому випадку, жінки повинні були орендувати окреме приміщення, яке знаходилось подалі від навчальних закладів та державних установ. Повія повинна була проходити регулярні оглядини у лікаря, аби не стати носієм різноманітних венеричних хвороб.

Старожили міста стверджували, що й у цьому будинку знаходився бордель.

Кілька слів про саму професію

Повії могли бути покарані штрафами а то й тимчасовою забороною на професію, якщо жінки постійно потрапляли у скандали, не дотримувались правил, заражали клієнтів хворобами. Повіям заборонялось обслуговувати малолітніх осіб. У ХVIII ст. за порушення якихось правил, кат міг за п’ять грошів добряче відлупцювати повію на сходах міської ратуші. В Австрійській імперії повій могли карати ще жорсткіше – голити голову та вимазувати череп дьогтем.

Спочатку серед львівських повій домінували представниці Кавказу. Потім до професії почали долучатись українки, польки, єврейки. Останні були найдорожчими. У XIX ст. перед статевим актом клієнт мав право оглянути статеві органи жриці кохання, а та у свою чергу – геніталії чоловіка. Це робилось задля того, аби пересвідчитись, що партнер не є носієм венеричних хвороб. Переважна більшість заможних мешканців Львова не відвідували лупанарії, а утримували коханок.

Нове дихання

Бурхливого розквіту проституція набула  у Галичині у 1920-1930-х рр. Хоча повіям заборонялось працювати у центральній частині міста, знаходитись поблизу фешенебельних готелів. Для розпусти виділили вул.Шпитальну. За іронією долі, на цій вулиці сьогодні теж працює чимало повій-індивідуалок. Найдешевшими були повії, що працювали на вул.Городоцькій. Цікаво, що зазначена вулиця навіть сьогодні у багатьох львів’ян асоціюється з повіями. 

Драгоманова 25

Найдешевші повії вартували один злотий, за який у 1938 р. можна було придбати кілограм цукру, або ж десять кілограмів картоплі. Якщо говорити про елітні борделі Львова, то варто згадати про будинок №25 на вул.Драгоманова.