Більшість романтичних історій у Львові трагічні… А чи є такі, де «вони жили довго, щасливо і померли в один день»? Так, є, не зовсім настільки, але історія щасливого подружжя, яке пройшло безліч випробувань та подолало чимало перешкод, таки існує. У них була велика різниця у віці, різне походження, релігія, родина, стан здоров’я, але, коли люди дійсно кохають один одного, нічого не має значення! Така неймовірна історія сталася з поетом, драматургом, перекладачем, кумом Івана Франка Яном Каспровичем, пише lvivyanka.info. А передували їй достоту «італійські пристрасті» в родині знаменитого «поета сумління», якого ставили на один щабель з Адамом Міцкевичем…
Шлях до знань
Яка доля може чекати на хлопчика, що народився в родині бідного неписьменного селянина серед 14 братів і сестер? Як не дивно, але Ян Каспрович, який прийшов на світ у селі коло Вроцлава 12 грудня 1860 року в таких важких умовах, зумів пробитися вище, ніж можна було собі уявити у найсміливіших фантазіях!
Попри скрутне матеріальне становище, батьки вирішили все-таки зробити все, щоб їхній старший син здобув освіту, прагнучи зробити його священиком. З 1870 року Ян вчився у Вроцлавській гімназії, куди ходив пішки з села, ризикуючи здоров’ям. Маючи глибоку польську патріотичність, хлопець постійно конфліктував з німецькомовними вчителями, що посилювали германізацію навчання. Тоді ж він почав писати вірші, наслідуючи Міцкевича та інших польських поетів.
Гімназію Ян завершив аж у 24 роки через постійні конфлікти, ув’язнення і таємну патріотичну діяльність. Він вчився і у Вроцлаві, і в Лейпцигу, але ніде не припиняв своєї боротьби, тож врешті після чергового арешту йому заборонили проживати на території Австро-Угорщини.
Дружба з Каменярем
З допомогою друзів Каспрович отримав дозвіл оселитися у Львові, і з грудня 1888 року його життя на 35 років пов’язалося з нашим чудовим містом. Гостинно прийняла юнака і місцева інтелігенція, і письменники та поети. А особливо щирі і теплі стосунки, що переросли в довголітню міцну дружбу, зав’язалися з Іваном Франком, з яким вони разом працювали у «Кур’єрі Львівському».
Перша збірка Яна Каспровича побачила світ 1888 року. Цікаво, що Іван Франко порівнював його вірші, просякнуті селянською тематикою, з творами Тараса Шевченка. Друзі разом мандрували, їздили в родинне гніздо Франка у Нагуєвичах, Каспрович навіть став хресним батьком його сина Андрія.
«Зрозуміло, що дійсно народні мелодії можуть зазвучати в польській поезії, як і в іншій літературі, лише коли вони виростуть під християнським дахом. Нам здається, що саме Каспровича ми можемо привітати, як нову зірку, яка підноситься на горизонті польської літератури», — писав Франко про творчість друга.
Тим часом Ян Каспрович 1904 року здобуває вчений ступінь доктора наук, захистивши дисертацію, а 1909 року очолює створену спеціально для нього кафедру літературної компаративістики (порівняльного літературознавства). Крім написання віршів, він також займався перекладами: Евріпіда і Есхіла зі старогрецької мови, Шеллі, Байрона, Шекспіра, Вайлда та інших з англійської, Метерлінка та Рембо з французької, Ібсена з норвезької, також німецької, італійської, голландської, латинської тощо. Його авторству належать майже 500 наукових статей. А у 1921–22 роках Каспрович навіть недовго був ректором Львівського університету! Непоганий результат для хлопчика з неписьменної родини, чи не так?
Фатальна дружба зі Стахом
Якщо в кар’єрі і творчості Яну Каспровичу щастило, то в особистому житті — навпаки. Перша дружина Теодозія Шиманська, з якою він одружився 1866 року, була старшою від нього і, подейкували, залежною від алкоголю. Вони розійшлися вже за кілька місяців, а через три роки вона вкоротила собі віку, що надзвичайно вразило Каспровича. Він став пригніченим, а його поезія — більш песимістичною і метафізичною.
Нова дружина, що з’явилася 1893 року, спочатку принесла спокій і врівноваженість в розбурхану душу поета. Ядвіга Ґонсовська народила Каспровичу двох доньок — Анну та Яніну. Але фатальна доля не хотіла дати йому спокою…
Будучи одним зі «світських левів» Львова, Ян відвідував кав’ярні та спілкувався з місцевою інтелігенцією. Його приятелем став один з найвідоміших письменників та очільник мистецької богеми Станіслав Пшибишевський — надзвичайно цікава і контроверсійна особистість. Як його лише не називали: декадент, окультист, містик, геній, отруйник, сумний Сатана…
Стах, як його називали друзі, навіть народився неподалік Шимбожа — рідного села Яна Каспровича, тільки на 8 років пізніше. Він вчився у німецькомовних гімназіях, непогано грав на фортепіано і підробляв репетитором з музики. Будучи надзвичайно велелюбним, юнак постійно закохувався у своїх учениць, а ще захопився містикою і окультизмом, якими були просякнуті його твори. Він вчився на архітектора, та раптом вирішив усе кинути і вступив на медичний факультет Берлінського університету, але і його не завершив. Зате 1892 року Пшибишевський дебютував як літературний критик і у 24 роки став королем берлінської богеми.
Крик, кохання та ревнощі
Мабуть, всі знають відому картину «Крик» славетного норвезького художника Едварда Мунка. Є припущення, що він написав її під враженням від роману Пшибишевського «Заупокійна меса» і подарував Стаху. А ще «подарував» дружину, познайомивши зі своєю коханою, норвезькою піаністкою Даґні Юль. Багато в чому вони були подібні: Даґні також писала, перекладала, грала на фортепіано та збирала довкола себе людей. Вона була рудоволосою, емансипованою дівчиною приголомшливої вроди. Недовго думаючи, Пшибишевський відбив її у Мунка і відомого шведського драматурга Августа Стріндберґа і навіть одружився з нею 1893 року. Мунк був настільки приголомшений, що написав цілу серію картин «Ревнощі» із собою, рудоволосою Даґні та Стахом.
Проте, закоханість в Даґні не перешкоджала Станіславу паралельно мати коханку, свою колишню ученицю Марту Фердер, яка жила в його берлінському маєтку і на той час вже встигла народити йому трьох дітей та чекала четверту. Коли ж вони з Даґні поїхали до її батьків у Норвегію і в Пшибишевського нарешті народилася перша шлюбна дитина, син Зенон, вагітна Марта збожеволіла і наклала на себе руки… Стаха заарештували у Берліні за спричинення смерті коханки, але Даґні витягнула його з в’язниці. 4-річного сина Марти і Станіслава забрали на виховання його батьки, а дві донечки, навіть не отримавши прізвища батька, потрапили до сиротинця…
Попри те, що Даґні 1897 року народила чоловіку ще й донечку, вони встигали мандрувати Європою: Швеція, Іспанія, Франція, знайомства з Генріком Ібсеном, Кнутом Гамсуном, Ігнаци-Яном Падеревським, який дав Пшибишевському 5000 франків… Але після переїзду до Кракова, де Стах очолив редакцію газети «Життя», їхнє власне життя зламалося…
Ліплені з одного тіста
Фатальним став 1899 рік, коли Пшибишевський приїхав до Львова читати цикл лекцій про Шопена і, на біду, зупинився у свого приятеля Яна Каспровича. Тут у Стаха і зав’язався шалений роман з його дружиною Ядвігою… Паралельно він мав стосунки і з відомою польською художницею Анелею Пайонкувною, яка 1901 року народила йому доньку Станіславу…
Даґні була до пари Пшибишевському: чоловіки зліталися до неї, мов бджоли на мед. У неї закохався письменник Тадеуш Бой-Желенський, брати-поети Вінцент і Станіслав Кораб-Бжозовські, останній навіть покінчив з собою через нещасливе кохання. Ще одним шанувальником був підприємець-мільйонер Владислав Емерик, нафтовий магнат з Кавказу. Коли він запросив Даґні з родиною до себе у гості, вона вже фактично розійшлася з чоловіком, проте запросила його поїхати з нею і 6-річним сином. Стах сказав, що приїде за кілька днів, але насправді не приїхав навіть на її похорон: 5 червня 1901 року Емерик застрелив Даґні у готелі Тифлісу, а потім застрелився сам… Поховали талановиту письменницю і піаністку в день, коли їй мало виповнитися 34 роки… Кажуть, коли 1999 року рештки фатальної жінки вирішили перепоховати на Куківському цвинтарі в Тбілісі, її розкішне руде волосся лежало, ніби щойно розчесане, а в мить похорону розігралася жахлива гроза, як символ буремного життя славетної норвежки, музи Едварда Мунка…
Нагорода за страждання
Після того, як Ядвіга Каспрович пішла від чоловіка і донечок, вона поїхала до Пшибишевського у Варшаву, стала його секретаркою, допомагала лікуватися від алкоголізму… А 1905 року вони одружилися в Іновроцлаві, скориставшись можливістю цивільного шлюбу без розірвання церковного. Лише після смерті Каспровича вони змогли офіційно одружитися, але через рік 59-річний Пшибишевський помер.
А як же Ян Каспрович? Адже життя знов, після щасливих років, завдало важкого удару… Щоб трохи прийти до тями і відновити душевну рівновагу, він їде на відпочинок до Італії. І там 47-річний поет знайомиться з юною 20-річною красунею Марією Буніною. Її батько був генералом російської армії, а мати — донькою шведського архітектора. Маруся мала хворобу суглобів, тому постійно втікала з похмурого Пітера до теплих країв, цікавилася мистецтвом та літературою. Її зачарувала поезія Каспровича, 1909 року вони з тіткою заїжджають до Львова, щоб відвідати поета, і тут обоє розуміють, що кохають один одного.
Ще два роки Каспрович намагається боротися з почуттями, усвідомлюючи різницю у віці та релігії, але врешті-решт 1911 року він їде до Петербурга просити у матері руки Марусі. Вона була не в захваті від зятя, але мусила змиритися, і 1912 року Ян з Марією обвінчалися в протестантському костелі Дрездена, зберігши кожен своє віросповідання.
«Я по-справжньому щаслива. Не тільки тому, що була обрана долею стати подругою життя великого поета, що любов його дала моєму життю сенс і напрямок, крім усього цього, я щаслива звичайнісіньким, простим людським щастям», — писала Маруся у щоденнику 1912 року.
Вона вивчила польську мову, досконало знала творчість чоловіка і стала його помічницею, секретаркою, музою… «Є лише одна жінка в Польщі, яка розуміє мою поезію — це моя дружина», — казав Каспрович друзям.
Нарешті доля винагородила його за всі роки страждань.
Віддана після смерті
Подружжя Каспровичів ще десять років присвятило Львову. Після того, як Ян отримав запрошення очолити кафедру у Познанському університеті, 1920 року місто навіть виділило йому земельну ділянку на сучасній вулиці Парковій. На 1921/22 роки його обрали ректором університету Яна-Казимира, а 1923 року він змушений був залишити Львів. Серце поета все-таки не витримало стількох потрясінь, і через важку хворобу вони з дружиною виїхали в Татри, до Пороніна, де 1923 року придбали віллу «Гаренда» у англійської письменниці Вініфред Купер за гонорар від перекладу Шекспіра.
Лише 3 роки судилося поетові прожити в спокої з коханою дружиною у власному будинку на природі. Його стан дедалі погіршувався, останні місяці Каспрович не вставав з ліжка, вірна дружина доглядала коханого та записувала під диктовку вірші. Остання його збірка «Мій світ» вийшла 1926 року на кшталт гуральських народних пісень. А 1 серпня Яна Каспровича не стало… Марія зробила все, щоб увічнити ім’я коханого чоловіка: створила Товариство любителів поезії Яна Каспровича, яке діє досі, звела мавзолей, популяризувала його творчість за кордоном, опублікувала кілька томів свого щоденника… А головне — створила музей, для чого судилася з доньками поета, які хотіли продати будинок, і навіть зустрілася з маршалом Пілсудським.
Нарешті її зусилля увінчалися успіхом, і 1950 року Марія Каспрович стала хранителькою музею свого чоловіка. Вона також доглядала свою незрячу сестру і до останніх днів жваво цікавилася всім, що відбувається, та ніколи ні на що не скаржилася. Маруся пережила Яна на 44 роки і померла в 108-му річницю від дня народження коханого чоловіка. Вона похована поруч із ним у мавзолеї в окремій каплиці. Як і при житті, вони досі поряд: хлопчик з багатодітної неписьменної родини, що став одним з найвидатніших поетів Польщі, та донька генерала, що заради свого кохання подолала всі перепони, стереотипи та залишилася йому відданою назавжди, навіть після смерті.