Людина з великим серцем

У 2002 р. у Львові постала спільнота “Оселя”, яка об’єднала навколо себе багатьох, хто опинився на узбіччі суспільства – алкозалежних, осіб без житла, людей, які втратили сенс життя. Заснувала організацію, вивела її на міжнародний рівень звичайна львівська художниця Олеся Саноцька, пише lvivyanka.info.

Знайомство з рухом “Емаус”

Олеся Саноцька народилась у 1970 р. у м. Львові, закінчила Львівський державний коледж декоративного та ужиткового мистецтва ім. Івана Труша. Важливе місце в житті жінки займала її тітка Надія, яка навчала племінницю музиці, французькій мові. Олеся Ярополківна була з тих людей які не прагнули стати бізнес-леді, робити приголомшливу кар’єру та здобути величезні капітали. Жінка завжди прагнула допомогти людям, які опинились у скрутному становищі. Саноцька працювала художником-декоратором, була волонтером громадської організації “Дорога”.

Життя Олесі Ярополківни кардинально змінилось після того, як у 2001 р. вона відвідала сусідню Польщу, де ознайомилась з роботою польських волонтерів, які допомагали малозабезпеченим та безпритульним особам. Так Саноцька ознайомилась з міжнародним рухом “Емаус”, засновником якого вважають французького абата Анрі Ґруе (Абе П’єр). У часи Другої Світової війни рятував євреїв та усіх, кого переслідували нацисти (серед врятованих був й рідний брат Шарля де Голля).

Після війни абат перетворив свій будинок на оселю для тих, хто потребував допомоги, втратив оселю, близьких, віру у себе. Анрі був не просто волонтером, а засновником нового благочинного руху. Абат прагнув перетворити благодійність на корисну справу, коли потребуючі не лише отримують допомогу, а й працюють, допомагають іншим особам, які опинились у скруті. Анрі навіть був членом Парламенту Франції.

     Переломний 2003 р.

У 2003 р. безпритульні Німеччини зібрали понад 10000 євро для заснування спільноти у Львові. За ці кошти Саноцька придбала старенький будинок у Винниках, де раніше мешкали монахині. У будинку провели каналізацію, зробили ремонт та почали приймати перших відвідувачів.

6 січня 2003 р. Олеся Саноцька з групою волонтерів провела ще один масштабний захід, про який говорили по радіо і телебаченню, писали у газетах. Мова йде про організацію Святої Вечері для нужденних, що пройшла у Соборі св.Юра. На вечерю прийшло понад 200 осіб. Навесні волонтери провели подібний захід на Великдень. 

Перші важкі кроки

Олеся Саноцька, започаткувавши “Оселю”, не мала досвіду організації соціальної роботи. Спільнота забирала у жінки майже увесь час, виснажувала морально. Адже в “Оселю” приходили різні люди, які не бажали розставатись із алкогольною залежністю, проявляли агресію.

Аби залишитись у спільноті, людина мала відмовитись від шкідливих звичок, не провокувати конфліктів, працювати, поважати інших. Кандидат мав пройти місячний випробувальний термін. Якщо протягом цього часу особа не порушувала правила, далі проходила процедура голосування усіх мешканців спільноти. Якщо кандидат здобував більшість, то міг далі залишатись в “Оселі”.

Якщо особа порушувала правила, то повинна була покинути заклад. Особливо боляче Олесі Ярополківній доводилось тоді, коли люди, пробувши у спільноті, знов призвичаїлись до алкоголю та падали знову на дно. Варта зазначити, що у Олесі Саноцької була донька, й опікування спільнотою забирало той час, який жінка могла провести з дитиною. Окрім того жінка згодом оформила опікунство на кількох неповнолітніх, аби ті не потрапили до сиротинця.

Олеся Саноцька з донькою та онукою (фото узято із сайту “Оселі”)

  Постійне вдосконалення

Аби “Оселя” функціонувала, можна було приймати нових членів, потрібні були кошти і не лише надходження від усіх небайдужих та волонтерів. Бували моменти, коли Олеся Ярополківна вимушена була реалізувати власні речі з дому, аби поповнити бюджет спільноти.

Тож Олеся Ярополківна з однодумцями вирішили запустити кілька проектів. Перший з них – ремонт старих речей, які потім можна було реалізувати. Аби речі можна було накопичувати у великих кількостях, поблизу храмів встановили контейнери для збору одягу.

Мешканці спільноти почали займатись ремонтом меблів у майстерні. Люди не лише отримали ще один вид заробітку, а й опанували нову професію. За ініціативи соратниці Саноцької, Мар’яни Сохи, почав виходити журнал “Просто неба”, який став справжнім рупором безпритульних Львова.

У 2006 р., коли в Україні лютували сильні морози, Саноцька з однодумцями займалась організацією пунктів обігріву для безхатьків. Працівники “Оселі” допомагали людям поновлювати втрачені документи. Поступово кількість мешканців спільноти зростала й у досягла кількох десятків осіб. Мешканці “Оселі” з волонтерами роздавали їжу для нужденних, передавали останнім одяг

У 2008 р. Саноцька відкрила Осередок підтримки безпритульних людей ім. Ганса Кофоеда, де усі бажаючі отримали змогу скористатись різноманітними послугами – підстригтися, прийняти душ, полагодити одяг. У Центрі є пральні та сушильні машини. Олеся Саноцька з волонтерами та членами товариства прибирали сміття у публічних місцях, аби привернути увагу громадськості до екології, дбати про навколишнє середовища.

Працівники “Оселі” (фото узято із сайту “Оселі”)

Засновниця “Оселі” відвідувала Польщу, Францію та інші країни, де вивчала досвід функціонування тамтешніх організацій. У 2011 р. стараннями Саноцької та її однодумців у Львові було відкрито соціальний гуртожиток, де оселились ті особи, хто не мав змоги орендувати житло. Як правило, в гуртожитку оселяються колишні сироти, особи, що втратили квартири через різноманітні махінації. 

У 2012 р. при гуртожитку запрацювала “Майстерня добрих справ”, де люди можуть як поділитися речами з незаможними так і придбати речі. Дохід з діяльності Майстерні добрих справ використовується на потреби соціального гуртожитку.

Саноцька приймає участь в облаштуванні соціального гуртожитку (фото узято із сайту “Оселі”)

 Жертвувала заради інших

Родичі Саноцької стверджували, що жінці довелось на своєму шляху зіштовхнутись і з бюрократизмом чиновників, з великою кількістю різноманітних перевірок, з байдужістю. Адже далеко не кожен міг зрозуміти, що Олеся Ярополківна робить свою справу не задля власного збагачення.

Олеся Саноцька (ліворуч) та її сестра Наталя (праворуч) (фото узято із сайту “Оселі”)

Олеся Саноцька приймала активну участь як у Помаранчевій Революції так і Революції Гідності, допомагала переселенцям. Постійні стреси, завантаженість роботою позначились й на здоров’ї жінки – у Саноцької виявили рак. Лікування не привело до очікуваних результатів і навесні 2016 р. засновниці “Оселі” не стало.

В останній шлях Олесю Ярополківну проводжали багато осіб, включаючи й мера м. Андрія Садового. Адже жінка робила ту роботу, на яку до неї ніхто не спромігся. Своєю діяльністю Саноцька врятувала сотні житті. Люди отримали другий шанс. Чого варта лише історія Олександра Горонді, який із пересічного безхатька, що спав на горищах будівель, став успішним підприємцем, засновником власного бренду.

Справу Олесі Саноцької продовжують її донька Христина Корнієнко та сестра Наталя (кандидат філософських наук). До спільноти звертаються нові люди, які отримують тут не лише житло, роботу,  а й нову надію. Про львівський осередок “Емаусу” згадує у своїй книзі відомий український письменник Андрій Курков. Олеся Саноцька назавжди залишилась в серцях людей, стала прикладом для наслідування, символом взаємодопомоги та добрих справ.

.,.,.,.