У другій половині ХІХ століття ринок праці не ряснів пропозиціями для жінок. У суспільстві діяли як звичаєві, так і правові упередження щодо можливостей представниць прекрасної статі займати певні посади. До того ж вища освіта для галичанок стала доступною лише з середини 1890-х років, пише lvivyanka.info.
Praca kobiet і «Труд»
Працювати жінки починали в юному віці. Серед працюючих переважали неодружені дівчата від 13 років. Загалом, самостійно заробляти львів’янки могли, починаючи з 11 років.
Для допомоги жінкам в пошуку роботи було створене у 1877 році польське товариство Praca kobiet. Дещо схожим був український жіночий промисловий кооператив «Труд», заснований з ініціативи «Клубу русинок» у 1900 році.
Ці організації не просто надавали роботу, але й допомагали здобути омріяний фах. Наприклад, кооператив «Труд» виробляв і продавав тканини та одяг, які виготовляли жінки, а на зароблені кошти заснував школу крою, шиття і бухгалтерії. Заняття проводили на Площі Ринок, 39, по 2 години щодня, крім неділь і святкових днів.
Несправедливість в оплаті праці
Жінки отримували на 25% менше за чоловіків за ту ж саму виконану роботу. В межах ініціативи «Ankieta w sprawie robotnic chrzescijańskich» було проведене опитування жінок, що працюють. Їх опитали щодо умов праці, кількості робочих годин, заробітків, якості життєвого рівня, ставлення працедавців і навіть проведення дозвілля. В анкетуванні взяли участь жінки різних професійних груп: швачки, гаптувальниці, виробниці рукавичок, прачки, прасувальниці, працівниці друкарень і палітурних цехів, рознощиці газет і робітниці на будівництві.
За результатами опитування з’ясували, що оплата праці залежала від отриманої освіти та попереднього досвіду. Прасувальниця за місяць заробляла в середньому 21 злотий ринський (галицька назва флорина чи ґульдена). Для розуміння: на цю зарплату можна було купити дві пари чобіт. До того ж, щоби отримати цю роботу, потрібно було пройти навчання, яке тривало приблизно місяць, а коштувало 10 злотих ринських.
Подібна ситуація була і в кравецтві. Тривалість робочого дня кравчинь складала не менше ніж 11 годин, а вижити на зароблені гроші без чиєїсь допомоги було непосильним завданням.
Ще менші заробітки мали помічниці мулярів. Вони носили вапно, пісок і робочий інвентар майстрам. Те ж стосувалося працівниць цегелень. В їхні обов’язки входило формування, обтинання та складання цегли. За день роботи вони отримували десь 50 центів.
Підробіток і дозвілля
Жінки могли знайти тимчасову роботу в домах інтелігенції, багатих міщан, де працювали помічницями в господарстві, кухарками та годувальницями.
Дозвілля як такого в жінок не було. Коли їх у тій же анкеті запитали, чи читають вони книжки після роботи, більшість відповіла, що після 12 або й 14 годин роботи на день не мали на це ні сил, ні бажання.
Утиски на роботі
У той час робітниці скаржилися на побиття, лайки, великі грошові штрафи за запізнення чи інші порушення робочого порядку, а також «брутальність» і «небачену зухвалість» від роботодавців чи інших чоловіків на роботі.
Фото: «Фотографії Старого Львова»
