«Спорт став модою»: що одягали львівські панянки для активного відпочинку у 1920–1930-х рр.

У міжвоєнний період, час змін та сміливих експериментів, прогресивні львівські панянки почали активно цікавитися плеканням «справжньої культури свого тіла» та «молодечого вигляду» – рухливий спосіб життя став невід’ємним атрибутом модерної галичанки, пише lvivyanka.info. Тогочасні модельєри швидко адаптувалися до нових тенденцій та почали створювати одежу для спорту. «Спершу мода була спортом, але врешті спорт став модою», – писала львівська преса у 30-х рр. ХХ ст.

«Прогулькове вбрання» та одяг для туризму, вело- й мотоспорту

Під час створення модного вбрання, зважали насамперед на його практичність та зручність, прості лінії крою. Популярним було «прогулькове вбрання» – зручна спідниця (на защіпки збоку), жакет із паском, сукня вільного крою, спеціальні практичні капелюшки із повстяної матерії. Для тривалих прогулянок брали спортивні штани з чорно-білої клітчастої вовняної тканини та блузку або сорочку зі шовку.

У 1920-х рр. серед жіноцтва став популярним туризм. Завданням модельєрів було розробити практичний одяг, у якому жінка залишалася б прекрасною навіть у горах. Типовий туристичний стрій тоді складався з коротких штанів, сорочки (блузи), берета, наплічника і палиці.

Захопившись туристикою, львів’янки досить швидко пересіли на ровери і полюбили ще й наколесництво (велосипедний спорт). На ровері було прийнято їхати у довгій сукенці чи спідниці до колін та капелюсі.

З кінця 1920-х рр. потрохи з’являлися у Львові любительки драйву, які займалися мотоспортом. Мотоциклістки одягали підперезаний паском комбінезон, його робили з щільного полотна, вовняного сукна чи вельвету. Для галицьких модниць це було чимось незвичним, однак якщо жінка хотіла власноруч керувати мотоциклом, то її одяг мусив насамперед відповідати вимогам доцільності.

Сідали галицькі красуні і за кермо авто. В автомобільній моді актуальними були шкіряні шапки, капелюхи, шоломи, шалі, високі чи хутряні коміри, штани, черевики, гамаші (поверх черевиків).

Одяг для зимових видів спорту

Одним із найулюбленіших зимових видів спорту львів’янок в ті часи було лещатарство (лижний спорт). Головні вимоги до «лещатарського відряду», тобто лижного костюма, були зручність, функціональність і добра теплоізоляція. Для його пошиття обирали однотонний або візерунковий трикотаж, сукно, непромокальні вовняні матерії, габардин. Основні елементи лижного вбрання у 1920-х рр. – светр, штани типу галіфе, панчохи.

У 1930-х рр. у тренді був норвезький стиль. Тоді лижниці почали одягати довгі широкі штани (темно-синього або брунатного кольору) та фланелеву/батистову блузку або ж тонкий пуловер, також сіру вітровку зі стягненими на зап’ястках рукавами та надівали барвистий шалик (або хутряний комірець), шапку, рукавички. Панчохи під штани замінили на трикотажні підштанники.

Дотримуючись у моді основних європейських тенденцій, українські модельєри не забували і про вироблення рідного стилю. Тому додали в українське лещатарське вбрання гуцульські атрибути – баранячий плетений пояс, яскраві вовняні шкарпетки, кольорову «шапочку-клепаню».

Базовий одяг лещатарки-початківця у 1930-х рр. у Львові можна було купити за 40 злотих, а це значно дешевше за вечірню сукню. Не економили на черевиках: їх переважно шили на замовлення, з подвійної шкіри. Перед використанням черевики змащували риб’ячим жиром. Самі лижі виробляли із ясена, клена, осики, фінської берези, а лижні палиці – з ліщини та бамбука.

Популярним у Галичині ставало і совгарство (ковзанярський спорт). На совганку одягали зазвичай светр і штани, а зверху двосторонній плащ (міг бути з хутром). Іноді замість плаща – жакет, обшитий білим шовком. А ще часто одягали сукню у формі джемпера із візерункової чи однотонної тканини.

Вбрання для літніх видів спорту

З-поміж літніх видів спорту львів’янки полюбляли ситківку (теніс). Мода на теніс прийшла з Англії. Для занять ситківкою одягали вільні білі полотняні чи лляні сукні (плісировані або дзвоником, іноді з мережкою і кольоровим обшиттям) з короткими рукавами або без них, сукні підперезували яскравим поясом. Також могли одягати джемперову блузку без рукавів та плісировану спідницю. Взувалися в щось легке й на гумовій підошві. На голові була хустка або кепка-блайзер. А вже після гри накидали на себе болеро яскравого кольору.

Крім ситківки, львів’янки грали у гольф. Вбрання для гольфу складалося з гачкованих темно-бронзових спідничок, пуловера та шалика.

Для руханки, тобто гімнастики, одягали чорні короткі штани та білий трикотажний светр чи блузку. Ще один варіант – спідниця темного кольору, під нею – чорні короткі шорти, а зверху блузка (переважно біла).

Творці спортивного одягу та взуття

Спорт у культурному житті Львова був джерелом натхнення для модельєрів. Часопис «Нова Хата» у 1933 р. писав: «передполуднем жінка – це зухвалий хлопчак у шапці на бакир, обута в незугарні лещетарські черевики», а «пополудні й увечорі виколюється з цієї шкаралупки ніжний, барвистий мотиль».

Модельєри та прогресивні львів’янки прагнули дотримуватися провідних тенденцій європейської моди, водночас не забуваючи про вироблення власного українського спортивного стилю. Тож традиційна українська вишивка і народні строї впевнено увійшли до спортивної моди Галичини.

Пошиттям і декоруванням спортивного та прогулянкового одягу у Львові займалися кравецькі майстерні і фірми. У 1937 р. відомим у Львові був кооператив «Пласт», на вул. Городоцькій, 96, а його філія – на вул. Руській, 3. Це був єдиний український спортивний склад із широким асортиментом народного і спортивного одягу.

Лижний одяг можна було придбати у більшості спортивних крамниць. Також у спеціалізованих львівських магазинах продавалася гімнастична форма. Для туристичних цілей існував магазин шкіряних виробів і товарів для подорожей «Фоа» (пл. Марецька, 3).

«Капці руханкові» виготовляла фабрика Т. Процишина, також взуття для гімнастичних вправ можна було придбати у робітнях Івана Чорнія (вул. Руська, 3) або Івана Коблика (вул. Зибликевича, 2). Тенісні «капці» у 1933 р. виготовляла також фабрика Т. Процишина (вул. Вроновська, 4).

Фото: «Фотографії Старого Львова»

.,.,.,.