У різні часи до відьом ставилися по-різному. Довгий час із чаклунками боролася інквізиція. У Європі це набуло великих масштабів зі стратами та спаленням на вогні. В Україні ж зазвичай все завершувалося на рівні судів і рідко доходило до людських жертв. Згадки про відьом зустрічаються і в історії Львова, пише lvivyanka.info.
Жили тут ще в княжі часи
Один із перших львівських історіографів Іґнацій Ходиницький писав 1829 року у своїй історії міста, що багато відьмаків, відунів, чаклунів і ворожок мешкали у Львові ще в княжі часи. Побороти, як він пише, «цю всю нечисту силу» вдалося лише з приходом католицького духівництва.
Вважається, що чаклунки збиралися на горі Лисівка, що у Винниках, на правому березі річки Маруньки, а також на Лисій горі у Львові.
Про що свідчать судові документи?
Справи про чаклунство та єретицтво спочатку розглядалися лише в церковних судах на підставі скарги, чуток або доносу. Порядок розслідування злочинів, пов’язаних із єретицтвом визначали булли 1252 року папи Інокентія IV та 1484 року папи Інокентія VIII.
Найбільше процесів проти відьом у Європі відбувалося в XVII столітті. За підрахунками польського історика Богдана Барановського, в цей період у Речі Посполитій було засуджено до смерті за чаклунство приблизно 10 тисяч людей.
Судові процеси проводили і над відьмами Львова й околиць. Наприклад, була жінка з Рясного, яку 1572 року поховали на передміському цвинтарі біля церкви Воздвиження Чесного Хреста. Протягом кількох наступних днів після її поховання померло кілька людей, які жили поблизу цієї церкви. Тоді й почалася ширитися інформація, що та жінка була відьмою. Люди навіть взялися за розкопки її могили. З’ясувалося, що вона лежала в труні, закусивши в зубах власну хустку, чого нібито не було, коли її ховали. Тому, вирішили перевернути померлу обличчям донизу та відрубати їй голову, яку поклали покійній в ногах. Після цього хвиля смертей завершилась.
Про ще одну чаклунку говорять матеріали судової справи 1650 року щодо вбивства Теодора Белзецького його рідним братом Бонавентурою. За твердженнями двох інших братів Белзецьких, Бонавентура домовився зі знахаркою бабою Маланкою, щоби та отруїла Теодора. Проте Теодор якось дізнався про це й наказав схопити Маланку, тоді відвіз її на зібрання шляхти до Пьотркова (Польща), щоби вона дала свої свідчення про наміри Бонавентури. Однак дорогою назад до Львова слуги Бонавентури напали на Теодора, і один шляхтич пострілом із пістолета смертельно його поранив.
Ще одна судова справа – про чаклунку Гузову з Роздолу. Вона начебто планувала вбити всиновлених нею дітей. Судовий писар занотував, що про містичну діяльність чарівниці вже давно знали деякі міщанки. Вони розповіли, що вона знімала прокляття з шинків, лікувала всілякі хвороби за допомогою зілля, солі та води. Свідки також стверджували, що сама Гузова уклала союз із чортом і навіть пропонувала його показати.
Також у 1687 році інстигатор (головний прокурор) Львова звинуватив жительку села Зубра Косиху в тому, що вона за допомогою чарів вбила пана Ніча. Він помер від травм, після того як випав з вікна власного будинку. Перед смертю потерпілий розповідав, що Косиха проклинала його навіть в очі. Крім цього, вважалося, що вона мала образу на пана Ніча, бо той посадив її чоловіка до в’язниці. А крім того, в матеріалах справи зазначалося, що «коли горів панський маєток, вона прибігла на пожежу з непокритою головою».
Невідомо, чи були ці львівські відьми страчені, оскільки в кримінальних справах відсутні вироки.
Загалом, у ті часи у відьомстві можна було звинуватити будь-яку жінку, достатньо лише було мати свідків та кілька «переконливих» доказів. Цим часто користалися задля власної вигоди, коли потрібно було когось «прибрати» через особисту неприязнь, конкуренцію на ринку праці або й навіть просто сусідство.
