Ніна (Неоніла) Селезінка народилася у Стрию у ХХ столітті, у період національної боротьби. Її ім’я майже невідоме, однак ця жінка була чудовою вчителькою, лекторкою-референткою, зробила багато для української культури та суспільства, а крім того, була дружиною офіцера УНР – жертви сталінського окупаційного режиму. Детальніше про її життєвий та професійний шлях далі на lvivyanka.info.
Дитинство
Ніна вміла використовувати слово як зброю, у неї цей талант від тата Олекси Бобикевича – письменника, драматурга, громадського діяча та священника. Він помер, коли дівчинці було лише 6 років.
Вихованням Ніни та її брата займалася мама Осипа зі славетного роду Нижанківських. Сама Осипа вченою не була, але змогла влаштуватися на роботу в страхове товариство «Дністер», що було рідкістю для українок того часу. Вона дала дітям те, чого бракувало самій, – хорошу освіту. Після закінчення початкової школи в рідному Стрию віддала Ніну в перемишльський ліцей. У 1911 році дівчина склала іспит на атестат зрілості та повернулася до Стрия. Тут проходила практику у своєї тітки Ольги Бачинської, яка була першою українкою, яка працювала в «Касі задатковій».
Подружнє життя і виклики долі
Через деякий час Ніна поїхала на курси стенографісток до Львова, де зустріла своє кохання – юриста Ярослава Селезінку. У лютому 1914 року вони одружилися.
А вже в липні на заваді щастю закоханих стала Перша світова війна. Офіцера Селезінку покликали на фронт. Ніна з мамою і братом поїхали до віденського табору для біженців, який розташовувався біля військового шпиталю, де Ніна постійно відвідувала поранених.
Від чоловіка звістки не було. Як дружині військового їй виділяли пенсію. Ці гроші жінка витрачала на вивчення німецької та французької мов. Навесні Ярослав нарешті вийшов на зв’язок і розповів, що цілий та неушкоджений служить при військових пекарнях. У грудні 1916-го в подружжя народилася донька Ірина.
Після повернення до Стрия у 1918 році, молода сім’я застала повстання УНР, що мало на меті встановити владу Української Держави на своїх землях – Листопадовий чин. Селезінка був отаманом УГА, в їхньому з Ніною помешканні жив полковник УГА Гриць Коссак. Згодом Ярослав став міністром при уряді Євгена Петрушевича.
За прикладом мами Ніна вступила до «Союзу українок», почала працювати в «Просвіті», допомагати стрільцям та учасникам визвольних змагань. Однак після поразки ЗУНР громадська активність обох стала причиною переслідувань сім’ї.
Великого удару завдав розстріл поляками дядька Ніни – священника Остапа Нижанківського. Після цієї події Ніну та дитину Селезінка вивіз до Відня, звідки вже не мав права повертатися через своє членство в уряді Петрушевича.
Плідна діяльність
Ніна з дитиною через деякий час повернулася до Львова, де здобула атестат про повну освіту й почала вчителювати у стрийській «Рідній школі». Тут також опікувалася VIII дівочим полком ім. княгині Ольги, у 1929-му приєдналася до організації першого в місті Свята матері. На цю тему написала реферат та виступила з ним перед публікою. Незабаром Ніна стала однією з найкращих референток Галичини.
Також у Стрию Ніна на правах членкині «Союзу українок» взялася за організацію дошкілля. Саме завдяки їй в Угерську, Бережниці та Лисятичах відкрили перші садочки для дітей із незаможних родин. Ніна також написала книжку «Дошкільне виховання», де зазначила, що дитячі садки повинні стати такими собі правильними школами, через які мають пройти всі українські діти.
Ярослав Селезінка таки зміг повернутися з Відня, щоправда, нелегально. Просив у польської влади дозвіл на адвокатську діяльність, а натомість отримав 9 місяців тюрми. Після цього подружжя вирішило переїхати до Радехова й розпочати нове життя.
Радехівський період
Саме в Рахедові був найплідніший період діяльності Ніни. Ярослав тут також зміг налагодити кар’єру, відкривши адвокатську контору. У Радехові народилася друга донечка Ольга.
У новому місті Ніна ще дужче взялася за просвітництво. Тут вона відкрила та очолила «Союз українок», організовувала просвітницькі події в Народному домі, розвивала «Рідну школу», щоби цей заклад не поступався державним школам із польською мовою навчання. Вистави, які організовувала для Народного дому, жінка готувала з особливою дбайливістю. Сама створювала програми, підбирала поезії, навчала тих, хто їх повинен був декламувати.
Згодом до сім’ї переїхала і мама Ніни. У той час подружжя Селезінок у Радехові здобуло такого авторитету, що перед місцевими виборами їх… арештували. П’ять тижнів вони просиділи в тернопільських та золочівських тюрмах. Після виборів, на яких переміг кандидат від українського населення, подружжя звільнили, однак ув’язнення підірвало здоров’я Ніни.
Ярослав Селезінка після тюрем почав організовувати в Радехові чоловічий і мішаний хори. Ніна продовжувала виступати з рефератами. Її приходили послухати ледь не всі мешканці міста, інколи приїжджали й жителі сусідніх сіл. Як потім писала Осипа, на лекцію дочки про економіку зібралося так багато людей, що простір біля Народного дому заповнили вози. У самому залі панувала тиша, Ніна не читала текст, а розповідала його своїми словами – цікаво й переконливо. Вона вміло використовувала дар до слова від батька.
Ще один вдалий виступ був на тему алкоголізму. Ця промова стала початком цілої програми боротьби з алкогольною залежністю на Радехівщині. На вечорницях, які організовувала Ніна, випивка була заборонена. Спершу більшість населення виступала проти таких нововведень, але згодом чимало мешканців визнали, що алкоголь провокує некультурну поведінку.
«Союз українок» Ніна представляла на лондонському з’їзді кооператорів, там виголосила звіт про діяльність організації німецькою мовою. Ще якось виголошувала реферат про Андрея Шептицького. Тоді це викликало суспільний резонанс, бо на релігійну тематику виступав не священник, а жінка.
Крім того, Ніна повернула в культурний простір українське народне вбрання – такий одяг заохочувала одягати на вечорниці. Вона навіть привезла зі Стрия унікальну вишивку, створену тіткою-етнографинею Ольгою Бачинською.
Останні складні дні
Ніна змогла підготувати прекрасне народне свято селянки, на яке в Радехові зібралися 24 гуртки з різних сіл, засновані Ніною. У святі взяло участь 6 тисяч людей. На ньому співали веснянок, обжинкових пісень, показували виступи. Тільки от сама організаторка свята на нього не потрапила: перебувала в лікарні через серцевий напад.
Донька Ольга, яка навчалася в перемишльській школі, змушена була перевестися до польської гімназії в Радехові, щоби доглядати за мамою. Хвороба прикувала Ніну до ліжка на два місяці. Водночас навіть у такому стані жінка не покидала працю: як тільки з’являлися сили встати, збирала членкинь «Союзу українок» у себе вдома.
Під час весілля дочки Ірини в Ніни стався другий серцевий напад. А вже в липні 1939 року правий бік тіла паралізувало. Це сталося після десяти плідних років праці в Радехові. Сім’я доглядала за хворою, проте вже восени стався новий удар для жінки – НКВДисти заарештували Ярослава Селезінку. Його утримували кілька днів у тюрмі Радехова, а потім кудись вивезли та замордували.
Певний час Ніна прожила в сестри Ярослава у Львові, проте й туди добралося НКВД. Жінка була змушена виїхати до дочки Ірини, до Бродів. Навесні 1941 року їх попередили про можливість арешту. Серце Ніни Селезінки не витримало всіх цих перипетій і зупинилося. Мама Ніни померла через 12 років після дочки.
Фото: zbruc.eu
