У 7-му номері часопису «Неділя» за 23 лютого 1930 року був опублікований текст «Слідами христинопільської траґедії» про трагічну історію кохання Станіслава Щенсного Потоцького та його дружини Ґертруди Коморовської. Події відбувалися у XVIII столітті в місті Червоноград, який тоді називався Кристинопіль. Що то була за історія, читайте далі на lvivyanka.info.
Станіслав і його величний рід
Кристинопіль заснував гетьман Фелікс Казимир Потоцький у 1692 році. Назвав місто на честь дружини Кристини. Їхній другий син Юзеф Потоцький був белзьким старостою з резиденцією в Кристинополі. 1720 року Юзеф передав белзьке староство сину Францішеку Селезію Потоцькому. Францішек став після нього власником (дідичем) Кристинополя.
Від свого дядька белзького воєводи Станіслава Владислава Потоцького Францішек Селезій перейняв усі землі, що раніше належали Струсам і Калиновським. Крім того, через одруження з Анною Потоцькою він отримав землі, що належали роду Лящів. За статки та владу Францішека Селезія називали «малим королем Русі». У нього були військові частини по всій Україні, які охороняли замки та стежили за порядком.
Дружина воєводи була гордою, суворою і навіть деспотичною. Перед нею схилялися всі дворяни. Було в них із Селезієм п’ять дітей, один із них – син Станіслав Щенсний (друга частина означає «щасливий»).
Строга мама тримала хлопця під контролем, у нього не було власної волі, тож він часто мріяв про свободу. Його освітою займалася ціла група гувернерів, однак хисту Станіслав не проявляв ні до чого. Роки минали, а він так і продовжував бажати простого життя без почестей та спілкування зі звичайними людьми.
Селезій з Анною завжди мріяли про королівську корону, однак статки здобути її не допомогли. Тому, взялися за іншу справу – знайти синові гідну дружину.
Пошук невістки
Рівню собі Потоцьким знайти було важко. Недалеко від них жив дідич Яків Коморовський, він отримав через одруження 200 000 золотих польських. Рід Коморовських колись здобув в Угорщині титул «графів на Ораві і Липтові». Яків мав чотирьох синів та чотири дочки, найстарша називалася Ґертруда.
Коморовські володіли Сушно, Нестаничами та Новим Селом у Белзькому воєводстві. Проживали в Сушно, там і народилася Ґертруда. Потоцькі іноді запрошували на гучні бенкети Коморовських. Тоді ще вони навіть не мали здогадки, що сусідські взаємини можуть перерости в родинні. Під час таких гостин Станіслав Потоцький познайомився з Ґертрудою. Після кількох таких зустрічей у серці молодика пробудилися почуття до красуні.
Обставини в країні в ту епоху були складні. По Галичині роз’їжджали чужі війська, а на турецькому кордоні спалахнула чума. Старший Потоцький обгородив свій двір і довірив Сєраковському, який займався перевіркою порядку, супроводжувати Станіслава від Кристинополя до Сушна, щоби вони могли бачитися з Ґертрудою.
Коморовські раділи, що з’явилася надія віддати дочку за одного з найзаможніших людей того часу. Станіслав зі свого боку запевнив їх, що родичі не проти їхнього союзу й приймуть невістку, проте насправді Потоцькі не розглядали Ґертруду як найкращий варіант для їхнього сина.
Таємне вінчання
Після 8-ми місяців зустрічань Станіслав освідчився Ґертруді і 26 грудня 1770 року пара таємно від Потоцьких повінчалася в уніатській церкві в Нестаничах.
Коморовські запросили на весілля багато гостей, цю радісну подію не приховували. Через деякий час після весілля Коморовські завітали до Потоцьких разом із Ґертрудою, їх радо прийняли, але про звістку ще не знали. Розповісти про вінчання доручили самому Станіславу, однак йому забракло відваги, тому ще довго замовчував про те, що сталося. Посеред ночі він їздив крадькома до Сушна, аби провести час із коханою.
У той час чума вже наближалася до Галичини. В один момент про секрет дізнався Селезій – чи то через чуму, чи то через гостей. Воєвода днями й ночами думав, як би роз’єднати союз. Син знав про невдоволення батька, через що повністю зажурився і знесилився. Таким моментом і скористався Селезій: якось він запропонував Станіславу проєкт розлучення з Ґертрудою, на що Щенсний погодився.
Підступний план
Згодом про подію дізналася і Анна Потоцька, яка озлобилася на всіх, хто був причетний до «нещастя» сина. Зрештою, спланували бідну Ґертруду вивезти й замкнути в мурах монастиря.
Щоби здійснити задумане Селезій запросив невістку в гості, але Коморовські здогадувалися, що це може призвести до біди, тому виїхали до Львова. У Львові в той час стояло російське військо. Старша Коморовська з дочкою поїхали далі й зупинилися в Новому Селі, а Коморовський приїхав назад до Сушна, щоби прямо поговорити з Потоцькими. Цього не вдалося, тому поїхав до Нового Села по жінку з дочкою.
Потоцькі, зрозумівши, що їхній план провалився, задумали захопити Ґертруду силою та замкнути в монастирі. Вибрали для цієї мети придворного Сєраковського, але він відмовився. Щоби уникнути помсти за ухилення від дорученої справи втік із Кристинополя. Тоді для завдання знайшли інших придворних – Александера Домбровського, Вільчека Винницького, Грабовського та ще кількох. Ця зібрана група вирушила до Нового Села.
13 лютого 1771 року ввечері вони окружили двір Коморовських у Новому Селі, вдаючи із себе російських солдатів, які начебто шукають конфедератів. Потім кілька з них вломилися у приміщення і почали шукати Ґертруду. Старша Коморовська встигла вибігти з двору, переодягнутися в чоловіче вбрання та поїхати до Львова.
Ґертруду ж вивели в одній сорочці та спідниці посеред зими, кинули на сані, накрили подушками й повезли. Посеред лісу зустріли людей, які везли на возах збіжжя, щоби вони не почули крик дівчини, притиснули її чимдуж подушками. Коли забрали подушки, крику не почули: Ґертруда вже була мертва…
Щоби приховати злочин, втопили тіло в найближчій водоймі. Селезій, дізнавшись про скоєне, розлютися, а тоді почав рятувати підданих. Розмістив їх усіх по різних маєтках.
Реакція народу та суд
Вістка про смерть Ґертруди швидко поширилася по Польщі та за її межами. Суспільство поділилося на два табори – одні за Коморовських, інші – за Потоцьких. Доказів про вбивство не було, однак люди все одно були впевнені, що це провина Потоцьких. Коли ж про смерть коханої дізнався Станіслав, наложив на себе руки, однак його дивом врятували та відправили за кордон.
Навесні з-під криг Бугу виплило мертве тіло Ґертруди. Лише в 1774-му почався судовий процес Коморовського проти Потоцького, однак Потоцький із дружиною вже два роки лежали в гробах. Зрештою, п’ятьох виконавців завдання засудили до смертної кари, а Станіслава змусили заплатити Коморовським 320 000 золотих польських. Смертну кару так і не здійснили, бо винуватців не змогли знайти. Коморовські продовжили вести процес і за часів Австрії у Львівському апеляційному суді, однак справедливості знову не досягли.
Сама ж історія стала прикладом того, як страшні часи та ще більш страшні люди спричинили трагедію. І розглядати цю ситуацію можна не лише крізь призму божевільності старших Потоцьких, а й безхарактерності та безвольності їхнього сина. Самі Коморовські хоч і жертви в цій історії, але після смерті дитини цікавилися насамперед матеріальним відшкодуванням. Яків Коморовський помер 1781 року, а його дружина після смерті чоловіка вийшла заміж за станіславського старосту Йосифа Шептицького.
У 1906 році останки Ґертруди знайшли в підземеллі витківського монастиря, яке було довгий час закрите, а відкрили його злодії, що шукали в домовинах скарби. Крім похованих монахів, у підземеллі були й домовини світських людей, серед яких і труна Ґертруди.
Фото: photo-lviv.in.ua
