17 вересня 2021 р. У ЗМІ з’явилась сумна новина – не стало відомої науковиці, громадської діячки, яка зробила величезний вклад в розвиток української науки. Мова йде про Оксану Омелянівну Франко, пише lvivyanka.info.
Становлення дослідниці
Оксана Омелянівна народилась 11 квітня 1939 р. у м.Калуш Івано-Франківської області. Батько та мати Франко були членами “Просвіти”. Пані Оксана родичка відомого українського письменника та громадського діяча Івана Франка – онука рідного брата поета. Батько Оксани Омелянівни був талановитим інженером, споруджував шосейні дороги та мости.
Дитинство Франко припало на буремні роки – Друга світова війна, репресії. Незважаючи на різні чинники, Оксана Омелянівна у 1955 р. закінчила середню школу та вступила на історичний факультет університету, який носить ім’я її родича. Навчаючись в університеті, дівчина приділяла особливу увагу дослідженню джерел та історії України.
Робота в різноманітних установах
Після закінчення історичного факультету у 1960 р. Оксана Омелянівна почала працювати у Львівському обласному державному архіві. цього ж року жінка вийшла заміж за Дмитра Данилюка. Далі Франко з чоловіком переїхала до Ленінграду, куди було скеровано Данилюка по роботі. У Ленінграді молода історикиня працювала науковцем у Центральному державному історичному архіві та інших архівних установах. Працюючи у згаданих закладах, жінка знайшла багато матеріалів з історії України другої половини ХІХ ст.
У 1968 р. Франко переїхала до Києва, де до 1975 р. працювала на різних посадах у Центральному державному історичному архіві УРСР. Далі Оксану Франко перевели до Академічного інституту археології. У 1985 р. жінка захистила дисертацію на тему “Суспільно-політичний рух на Україні кінця 50-х – початку 60-х рр. ХІХ ст. (джерелознавча характеристика архівних документів)”.
Працюючи в інституті археології, Оксана Омелянівна часто відвідувала різноманітні археологічні експедиції. Щорічно до архіву інституту находило до 200 різноманітних звітів з експедицій, значну частку з яких опрацьовувала саме Франко.
Оксана Омелянівна вперше на початку Перебудови назвала імена та надрукувала матеріали репресованих та заборонених у 1930 – 40-і рр. вчених-археологів: Миколи Макаренка, Петра Курінного, Євгенії Козловської, Вадима Щербаківського, Ф.А. Козубовського, та інших. О.Франко зібрала величезний масив матеріалів про українських археологів в архівосховищах та бібліотеках Петербурга, Одеси, Москви, Кракова Праги та інших міст.
Повернення до Львова
З початку своєї діяльності у якості історикині, Оксана Омелянівна збирала матеріали щодо свого роду та Івана Франка зокрема. У 1990 р. Оксана Омелянівна повернулась до Львова, де розпочала працювати у рідному університеті, на історичному факультеті. Спочатку на кафедрі історії та етнографії України, а з 1995 р. на кафедрі етнології. У квітні 2000 р. захистила докторську дисертацію на тему “Наукова та суспільно-політична діяльність Федора Кіндратовича Вовка”.
Професорка Франко брала активну участь у діяльності Вченої ради історичного факультету, в роботі Спецради із захисту докторських та кандидатських дисертацій в Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича та Інституті народознавства НАН України. Оксана Омелянівна видавала свої роботи у виданнях Франції, США, Німеччини та інших країн. Франко підіймала важливі питання української та світової етнології. Етнологиня була науковим керівником кількох кандидатів історичних наук, була опонентом та рецензентом багатьох науковців.
Авторка багатьох праць
У творчому доробку Оксани Омелянівни понад 2000 наукових праць. Серед них варто вказати тритомник “Кирило-Мефодіївське товариство”, п’ятитомник “Українське національне відродження в документах і мемуарах”.
Франко приймала участь у створенні двотомника “О. Ф. Кістяківський. Щоденник 1880-1885”. Другий том праці отримав почесну премію імені Михайла Грушевського.
Оксана Омелянівна вивчала творчість відомого українського науковця Вадима Щербаківського. У співавторстві із своїм сином, Андрієм Франком, у 2016 р. вона опрацювала архів вченого в Мюнхені та опублікувала студію про нього: “Наукова діяльність Вадима Щербаківського в Українському вільному університеті (1922–1951)”. Разом із сином підготувала до друку фундаментальне дослідження “Брати Данило і Вадим Щербаківські. Життя та наукова діяльність”.
Як спеціаліст в галузі археологічного джерелознавства та історії науки Оксана Франко написала понад 20 оглядів архівної спадщини видатних археологів України, серед яких: Федір Вовк, Данило Щербаківський, Вікентій Хвойка, Сергій Гамченко, Володимир Грінченко, Микола Макаренко, Дмитро Яворницький.
Досліджуючи творчість відомого етнографа Ф.Вовка, дослідниця стверджує, що Вовк обґрунтував та довів концепцію єдності українського народу. Оксана Франко детально дослідила біографію дослідника, його творчість як в Україні так й за її межами. На думку професорки, саме Федір Вовк вперше в українській етнографії описав детально матеріальну та духовну культуру українського народу. Вовк спромігся створити три центри української етнології в Санкт-Петербурзі – в Російському музеї ім. Олександра III, в Петербурзькому університеті та Російському географічному товаристві.
Збирала речі славетного родича
Оксана Омелянівна протягом свого життя ретельно вивчала свій родовід, збирала матеріали, які стосувались Івана Франка. Усі речі передавала до музею, який знаходився у родовому будинку, в с.Підгірках. Були зібрані предмети побуту, фрагменти родинної переписки, картини, світлини, ікони, розмаїття старовинних вишивок, цікаві книги та багато інших речей. Збирати матеріали допомагала перша директорка музею та подруга Оксани Омелянівни, Лідія Іваницька.
Серед речей, які вдалось знайти – раритетні книги (наприклад “Зів’яле листя” 1912 р.), старовинний рояль, що отримав п’ять нагород на промисловій виставці, картини. Аби музей продовжував функціонувати, Оксані Омелянівні довелось тривалий час відстоювати його перед місцевою владою та забудовниками – на місці споруди планували збудувати індустріальний об’єкт.
Оксана Омелянівна виступила упорядником та автором коментарів до додаткових томів видання “Іван Франко. Зібрання творів у 50 томах”. Дослідницю насамперед цікавив доробок Івана Франка як історика та етнолога. Жінка також ретельно дослідила генеалогічне дерево славетного письменника.
Син Оксани Омелянівни, Андрій, пішов стежкою матері, став кандидатом історичних наук, займається вивчення етнології, літератури, досліджує питання, пов’язані з родиною Франко.
17 вересня 2021 р. серце відомої науковиці перестало битися. Оксану Франко поховали на Личаківському кладовищі. На похоронах були присутні як родичі етнологи ні так і працівники історичного факультету, студенти. Студенти, які мали честь навчатись в Оксани Омелянівни, запам’ятали її не лише як досвідченого викладача, а я жінку, яка часто проводила лекції та семінари, у народному вбранні, яка постійно підкреслювала те, що потрібно пам’ятати минуле свого народу й не цуратись його.
