Жінки Львівщини в лавах УПА

Якщо аналізувати склад збройних сил країн-учасниць Другої світової війни, то найбільше жінок служили у лавах Червоної Армії – льотчиці, снайперші, медсестри та навіть танкістки. Були й жінки в УПА. Як правило вони виконували роль медсестер, зв’язківців, хоча можна було зустріти представниць прекрасної статі на чолі окремих підрозділів. В УПА служили й уродженки Львівщини, пише lvivyanka.info.

Умови вступу

Ще до початку Другої світової війни жінки активно діяли в складі ОУН. Вони здобували інформацію, передавали записки, доглядали за пораненими та навіть приймали участь в атентатах. Жінки ставали членами ОУН залежно від свого віку. Дівчата у віці від 8 до 21 року спочатку ставали симпатизанками – поширювали літературу, надавали фінансову допомогу, виконували різноманітні роботи. Згодом, пройшовши ідеологічний вишкіл та навчання, дівчата ставали повноправними членкинями ОУН.

З часу появи УПА (1942 р. це умовна дата) жінки або були залучені до структури армії (бойові одиниці, санітарна служба, розвідка, інше) або виконували роль прихильниць (діставали харчі, медикаменти, одяг). Керівництво УПА негативно ставилось до того, що жінки служитимуть в лавах армії. На думку офіцерів, такий стан речей міг порушити чоловіче братерство, призвести до аморальності (інтимні стосунки), вдарити по мобільності бойових груп. Однак свої правила диктувала війна.

Підпільниця

Жінки, що перебували в УПА та вціліли в результаті репресій СРСР згадували, що стали бійцями з різних причин – патріотичних прагнень (бажання відродити державність), через помсту (за убитих родичів та близьких), задля допомоги побратими мів та навіть через примус інших.

Якщо до війни членкині ОУН були переважно вихідцями з міст, мали хорошу освіту, володіли різними мовами, то з початком війни в УПА почали набирати й мешканок села. Жінка могла стати бійцем УПА після того як пройшла певний вишкіл, отримала довіру командування, не мала фізичних та психічних вад. Дослідники також стверджують, що до лав армії брали переважно жінок, які не мали дітей.

 Важкі умови служби

Жінки несли службу у надзвичайно жорстких умовах – на відміну від чоловіків, їм доводилось постійно дбати про свій авторитет, доводити правоту, боронити честь і гідність. Дослідниця Марта Гавришко стверджує, що були випадки сексуальних домагань зі сторони чоловіків та навіть факти зґвалтування.

Жінки, що служили у медичних підрозділах повинні були постійно займатись пошуком ліків, проводити операції та обробку ран використовуючи у багатьох випадках підручні засоби. Операції часто проводили у жахливих умовах. Наприклад при ампутаціях за хірургічний інструмент слугували господарські інструменти та ножі, а в якості анестезії давали самогон чи горілку.

Величезну роботу провела керівниця Українського Червоного Хресту Катерина Зарицька-Сорока, яка розбудувала організацію, організувала лікарський, медсестринський та санітарний персонали, влаштувала низку вишколів та дбала про постачання медикаментів. Попри важкі умови праці, службовці медперсоналу не лише рятували тисячі життів, але й повертали бійців у стрій.

Важкою була служба зв’язківців, яким доводилось доставляти різноманітні вказівки, інструкції, повідомлення. Робити це слід було непомітно для ворога. Жінки могли ховати записки або у волоссі, або залишали записки у певних місцях (наприклад у дуплах дерев, під камінням). Часто доводилось запам’ятовувати інформацію. Зв’язкова з Львівщини, Ганна Герасимків, згадувала, що доводилось кілька раз перечитувати інформацію, ліквідувати записку, якщо загрожував полон.

Важко доводилось працювати упівкам, які займались видавничою діяльністю, друкарством. Адже друкарні знаходились переважно у підземеллі, де бракувало світла та кисню, а працювати доводилось тривалий час. Траплялись випадки, коли жінки втрачали свідомість.

Зі зброєю в руках

Незважаючи на те, що переважна більшість жінок служили у медичній службі, зв’яжу, розвідці, були випадки, коли упівки приймали участь у боях, навіть очолювали окремі підрозділи (переважно чоти).  У багатьох випадках жінки виконували одразу кілька функцій – наприклад були зв’язковими та розвідницями.

Як правило, співки вступали у бої з вояками НКВС, які постійно вели двобій з УПА. Влітку 1945 р. поблизу Комарно сотня УПА вступила у бій з енкаведистами. Серед упівців була медсестра Мирослава Гресько. Жінка не лише надала допомогу пораненому командиру, однак й вивела бійців з оточення. Гресько згодом була нагороджена Срібним Хрестом Бойової Заслуги 2-го ступеня.

Приймала участь у боях і дружина одного з командирів УПА, Ольга Горошко. Після того як підрозділ її чоловіка потрапив в оточення і командир покінчив життя самогубством, Ольга продовжила бойовий шлях, приймала участь у багатокілометрових рейдах, в боях.  Із зброєю в руках воювали також упівки Галина Коханська, Галина Шматко, Марія Рябчук та інші.

Упівка

Смерть або тортури та табори

Читаючи різноманітну літературу, де згадано про діяльність упівок, можна знайти інформацію, що останні при загрозі полону обирали смерть (стріляли собі у голову, випивали отруту, підривались на гранатах). Це можна пояснити тим, що у полоні жінки зазнавали значно більше страждань, ніж чоловіки.

До полонених упівок вживали тортури та звірячі побиття, їх принижували морально – заставляли роздягнутися до гола, ображали. Страшніші за смерть були зґвалтування. Марта Гавришко зазначає, що упівки могли стати жертвами групових зґвалтувань, їх заражували венеричними хворобами. Воїни УПА отримували багаторічні терміни ув’язнення в таборах, з яких далеко не всі повертались на Батьківщину.

Окремі приклади

В україномовній версії Вікіпедії можна знайти понад 20 прізвищ жінок, які були військовослужбовцями УПА. Переважна більшість з них – мешканки Тернопільщини та Івано-Франківщини. Серед них можна знайти й кілька вихідців з Львівщини.

Марія Грудка-Лиховид воювала на Сокальщині. До 1941 р. займалась розвідкою, працюючи секретаркою Радехівського райвиконкому КПРС. 13 грудня 1944 р. в бою з НКВС з кількома побратимами покінчила життя самогубством у криївці, аби не потрапити у полон. Дівчині було лише 22.

Народилась у с.Трибоківці Жидачівського району й Ірина Козак – лицарка Бронзового хреста заслуги.  Жінка кілька раз була арештована. Останнього разу отримала 10 років ув’язнення, вийшла на свободу у 1955 р.. а реабілітована була вже у 1997 р., після смерті.

Жінка-військовослужбовець УПА 

Уродженка Тернопільщини, Ангеліна П’ясецька яка у 1941 р. перебралась на Золочівщину, де навчалась у промисловій школі. Після того, як Червона Армія взяла під контроль Західну Україну, перейшла у підпілля. Жінка виконувала роль зв’язкової. Упівка загинула у листопаді 1948 р. у бою поблизу Великого Любоня – бійці УПА потрапили у засідку.

Участь жінок в УПА вивчена недостатньо. Дослідники не встановили та навряд чи встановлять скільки жінок пройшли службу в армії. В останні роки робляться спроби зосередити увагу українського суспільства на даному питанні. У 2016 р. на екрани вийшла стрічка “Жива”, в основі якої лягла історія реальної упівки – Анни Попович. Нещодавно у ФРН вийшла друком монографія історикині Олени Петренко “Між чоловіками. Жінки в українському націоналістичному підпіллі 1944-1954”. 

Анна Попович

Історикам є над чим працювати у даному напрямку. Слід зазначити той факт, що сьогодні, на передовій, теж знаходяться тисячі жінок. До війни у лавах ЗСУ знаходилось понад 30 тис представниць прекрасної статі.