XVII століття чи не останнє, коли жили героїчно-лицарські ідеали. Ян Станіслав Яблоновський, Ян Собеський, Дмитро Вишневецький, Богдан Хмельницький та інші… Усі гетьмани, королі, воєводи того часу повинні були відповідати лицарському ідеалу та високим вимогам. До цих вимог належав насамперед хороший військовий вишкіл, обізнаність у гуманітарних потребах свого народу, в культурі тощо. А які вимоги були до їхніх обраниць? Пропонуємо з’ясувати це разом з lvivyanka.info на прикладі Маріанни Казановської – дружини коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Яна Яблоновського.
Дитинство та виховання
У праці Matka Świętych Polska, albo Źywoty świętych агіограф Флоріан Ярошевич багато розповів про життя Маріанни Казановської, яку знав особисто.
Народилася Маріанна (Марія Анна) у родині польського шляхтича Домініка Казановського та Анни Потоцької – наймолодшої з дітей подільського генерального старости Стефана Потоцького. У день народження Маріанни почали самовільно дзвонити дзвони в місцевих храмах. Коли вона була ще немовлям, на землю, де проживала родина Казановських, напали татари. Сильно налякавшись, сім’я швидко побігла ховатися за стінами фортеці в Підкамені. Вже там з’ясували, що забули маленьку Маріанну.
Тоді мама дівчинки зробила оголошення, заявивши, що видасть доньку заміж за того, хто врятує її від ворогів. Повернути доньку батькам вдалося одному шляхтичу, він зміг пробратися до ворожого табору. Потім дівчинку виховували досить побожно, але заміж за свого рятівника вона не вийшла, бо руку Маріанни попросив воєвода Станіслав Яблоновський.
Ідеальний образ дружини
Казановська була скромною, дбала про духовне, щодня молилася, часто відвідувала літургії, строго дотримувалася постів, здійснювала паломництва тощо. Також вона згідно з християнськими канонами виховувала дітей, привітно ставилася до ближніх і навіть своїх ворогів.
Крім того, Маріанна займалася благодійністю: подавала милостиню потребуючим, допомагала із друком набожних книг, створювала шпиталі, підтримувала сиріт, викуповувала бранців із турецької неволі.
Про набожність і міцну віру Маріанни в Бога писав Флоріан Ярошевич. Якось, коли важко захворів старший син, вона пішла молитися у львівський єзуїтський костел. Під час молитви одна з поставлених жінкою свічок згасла. Вона продовжувала молитися, а тоді свічка знову запалилась. Потім їй сказали, що сину значно полегшало.
Тож саме набожність, скромність, благородність душі були основними критеріями для тогочасних львів’янок, зокрема, дружин видатних людей. Маріанна була певним ідеалом, на який рівнялися тогочасні жінки.
Кілька слів про подружжя
Сім’я Яблоновських жила у Львові, Маріанна і Станіслав виховували трьох синів і трьох дочок. Їхніми внуком був король Речі Посполитої Станіслав Лещинський, також вони прямі предки предстоятеля УГКЦ Андрея Шептицького.
Сам Яблоновський найбільшої поваги від львів’ян отримав за захист Львова та завдану відсіч татарам у 1695 році, після якої вони вже не приходили на ці землі. Відзначився він не лише в багатьох битвах, а й у меценатстві. Фінансово підтримував церкви, колегіуми, допомагав із друком полеміки, мав власну велику бібліотеку.
У 1754 році у Львові Яблоновському поставили пам’ятник. Спершу він стояв на внутрішньому подвір’ї Єзуїтської колегії, а 1772 року скульптуру скинули з п’єдесталу. Потім він опинився поблизу кам’яниці № 13 на вулиці Кароля Людвіга, а в 1859 році скульптуру випадково знайшов місцевий журналіст Іполит Ступницький. Пам’ятник реставрували та встановили в 1861 році на Нижніх Валах. 1932 року через невідомі причини його перенесли на площу Трибунальську, після приходу червоноармійців у 1944 році пам’ятник зник.
Померло подружжя Яблоновських у Львові, поховане в сімейному склепі єзуїтського костелу.
