Ім’я Ірини Вільде закріпилося в українській літературі як талановитої письменниці XX століття. Окрім цього вона брала активну участь у громадському житті Львова — очолювала Львівську організацію Спілки письменників України. Також вона була депутаткою Верховної Ради УРСР, пише lvivyanka.info.
Історія життя Ірини Вільде
Ірина Вільде народилася п’ятого травня і, як зазначає про себе сама письменниця — на Великдень 1907 року на Буковині, в Чернівцях, у родині письменника Дмитра Макогона, який вперше познайомив доньку зі світом літератури. Мати була німкенею. Можливо, саме тому дівчина пізніше, у 1935 році, візьме собі псевдонім Вільде, що в перекладі німецькою означає “дика”. Справжнє ім’я Ірини Вільде — Дарина Макогон.
Після окупації Румунії, сім’я перебирається до Станіслава (Івано-Франківська). Спочатку Дарина навчається у гімназії Українського педагогічного товариства. Тоді ж починає писати.
Потім вступає до Львівського університету, де бере участь в різних літературних гуртках та видає власні твори. Проте у 1930 році Ірину Вільде не допускають до сесії і вона повертається до Станіслава, де учителює та дописує у часописах. У той час виходить її оповідання “Поема життя”.
Згодом письменниця переїжджає до Коломиї, де шість років працює у редакції журналу “Жіноча доля”. Водночас, Ірина Вільде публікує свої твори у багатьох львівських часописах, серед яких “Діло”, “Назустріч” та інші. А в 1935 році у Львові у часописі “Нова хата” вперше виходить її повість “Метелики на шпильках” під псевдонімом Ірина Вільде.
В період Другої світової війни чоловіка Ірини Вільде Євгена Полотнюка польське гестапо звинувачує у приналежності до ОУН та ув’язнений, а згодом його розстріляли нацисти. Щоб уберегтися від гестапо, письменниця з синами переїжджає до села Добрівляни на Львівщині.
Проте вже 1944 році Ірина Вільде повертається до Львова, де мешкає до кінця свого життя. Там одружується з львівським інженером та кадебістом Іваном Дроб’язком. Проте шлюб закінчується подружньою зрадою, коли Ірина застає чоловіка у своїй спальні з іншою жінкою.
Ще одним ударом для письменниці стає ув’язнення її сина за незаконне зберігання зброї. З того часу в Ірини Вільде погіршується психічне здоров’я. 30 жовтня 1989 року її серце зупиняється. Похована Ірина Вільде на Личаківському цвинтарі у Львові.
Творча діяльність Ірини Вільде
Перше її оповідання “Марічка” було опубліковано у тижневику “Український голос” у Перемишлі ще у 1926 році.
Знаковим для творчості Ірини Вільде стає 1936 рік, коли виходить друком її збірка оповідань “Химерне серце”, тоді письменниця починає працювати над романом “Сестри Річинські”. Через кілька років, 1939 році у Львові був опублікований роман Ірини Вільде “Повнолітні діти”, а у 1947 році збірка оповідань “Зелена брама”.
У Львові Ірина Вільде бере активну участь у літературному житті: організовує літературні салони, товаришує та опікується багатьма поетами та письменниками — Михайлом Яцківим, Михайлом Рудницьким, Романом Кудликом, Романом Іваничуком, Романом Гораком. У 1962 році організовує приїзд до Львова шістдесятників — Миколи Вінграновського, Івана Драча, Івана Дзюби.
У львівський період життя Ірина Вільде працювала над своїм найбільш визначним романом “Сестри Річинські” у трьох томах: перший виходить у Львові у 1958 році, другий у Києві у 1964 році, третій у Львові у 1965 році. Водночас з виходом третьої книги роману того ж року Ірина Вільде отримала Шевченківську премію.
Жанр роману “Сестри Річинські” визначають як сімейний роман-хроніку у якому письменниця відтворює життя Галичини першої половини XX століття. У центрі сюжету постають жіночі долі. Ірина Вільде майстерно прописує жіночі характери у цілісності соціальних, філософських, побутових та психологічних проблем.
