Катря Гриневичева (дівоче прізвище Банах) — українська письменниця, яку називають найбільш освіченою жінкою на Галичині початку XX століття.
Незважаючи на це, постать Катрі Гринивичевої та її творча спадщина в Україні довгий час була забороненою та замовчувалася і дотепер є дуже мало відома для сучасного читача, пише lvivyanka.info.
Історія життя Катрі Гриневичевої
Народилася Катря Гриневичева дев’ятнадцятого листопада 1875 року у містечку Винники неподалік від Львова у сім’ї службовця Василя Банаха та Марії з роду Кубаїв. Була найстаршою дитиною у родині та мала шістьох молодших братів, кожен з яких здобув вищу освіту.
Коли Катрі виповнилося три роки, сім’я переїхала до Кракова, де вона провела свої шкільні роки. У польськомовному середовищі Катря навчалася у місцевій семінарії. Перші її проби письма були також польською.
У польській семінарії був курс української мови для вчительок, яких відправляли на роботу до Східної Галичини. Там Катря починає вивчати українську мову та культуру.
Того ж 1894 року стало відомо, що в Кракові мали відкрити філію “Просвіти”. З цієї нагоди до них приїжджає Василь Стефаник, тоді ще молодий двадцяти трьох річний студент, з яким Катря познайомилася. Саме Стефаникові вона завдячує свою першу українську книжку. Натомість письменник високо оцінював творчість Катрі.
Саме її Василь Стефаник запросив виголосити “Каменярі” Івана Франка на відкритті “Просвіти” у Кракові. Катря зі захопленням декламувала Франка і мріяла з ним познайомитися.
Через батькового приятеля, вчителя з Винник, Катря знайомиться з Осипом Гриневичем, який працює у вчительській семінарії у Львові. Вони одружуються та переїжджають до Львова, де мешкають на вулиці Бартоша Ґловацького (сучасна Якова Головацького), 8. Згодом в них народжується двоє синів та донька. У Львові продовжує наполегливо вивчати українську мову.
Перші українські вірші Катрі Гриневичевої Іван Франко друкує у Літературно-науковому віснику” та зараховує її до кола львівських літераторів, серед яких були: Василь Пачовський, Петро Карманський, Михайло Яцків та інші.
У Львові Катря стає активною учасницею жіночого руху на Галичині та редагує журнал для дітей “Дзвіночок”.
Під час Першої світової війни як втікачка потрапила в австрійський табір у Ґмюнді, про життя якого вона описала у книзі оповідань “Непоборні” (1926).
У 1917 році Катря Гриневичева повернулася до Львова, де працювала у редакції журналу “Українське Слово” та очолювала “Союз Українок”.
На початку Другої світової війни, у 1940 році Катря з підробленими документами виїхала до Кракова. А у 1944 році знову змушена була втікати на Захід від наступу радянських військ та опинилася у таборі для переміщених осіб у Карсфельді біля Мюнхена. Померла двадцять п’ятого грудня 1947 року та похована у німецькому місті Берхтесґадені.
Літературна та громадська діяльність Катрі Гриневичевої
Перша збірка Катрі Гриневичевої “Легенди і оповідання” вийшла у 1906 році. Це книжка про дітей, оскільки письменниця добре розуміла дитячу психологію. У журналі “Дзвінок”, який вона редагувала, публікуються її історичні повісті: “Перед похороном князя Романа”, “Ярослав Осмомисл” та “Княжичі”.
Катря Гриневичева разом із сім’єю часто виїжджала на літо до Криворівні, де в той час любили відпочивати Леся Українка, Іван Франко, Гнат Хоткевич, Михайло Коцюбинський та інші. Також подружжя Гриневичевих на запрошення митрополита Андрея Щептицького приїжджали в його карпатський маєток у Підлютому.
Перед Першою світовою війною Катря здійснила подорож до Великої України та познайомилася з Оленою Пчілкою, Марією Заньковецькою та іншими визначними жінками.
Історичні повісті Катрі Гриневичевої — “Шоломи в сонці” (1928) та “Шестикрилець” (1935) спираються на історичні джерела про події життя Романа Мстиславича та Галицько-Волинське князівство.
Цікаво, що авторка виробила власний стиль письма, який виявляється в архаїчній вишуканій мові, давньоруській лексиці та обрядовій поезії, що нагадує стиль українського літературного бароко.
