Відстоювала права українців: історія львів’янки Ольги Попадин, учасниці «Процесу 59-ти»

У січні 1941 року у Львові постали перед судом 59 молодих українців (віком від 16 до 30 років), більшість із них – студенти. Їх обвинувачували в приналежності до ОУН та в антирадянській діяльності. Серед обвинувачених була корінна львів’янка Ольга Попадин (Заболотська), пише lvivyanka.info.

Як усе почалося?

Народилася Ольга 25 лютого 1923 році у Львові. Навчалася у «Рідній школі», потім вступила у торгівельну гімназію. До ОУН долучилася на початку 1939 року. Вона прагнула відстоювати права українців на гідне життя. Як розповідала жінка в багатьох інтерв’ю, тоді польська влада не допускала українців до державної служби. Іноді було навіть небезпечно ходити по вулицях у вишитій сорочці. В Галичині українці жили завдяки кооперативам.

Молоді люди, ступаючи на шлях боротьби, добре розуміли всі ризики, зокрема тоді, коли у вересні 1939 року до Львова прийшли «совєти». Вони підпільно збиралися в парках, квартирах, проходили вишкіл. Здобуті знання на цих вишколах потім допомагали на допитах і в судах.

Знущання під час допитів

Коли розпочалися арешти студентів і гімназистів у серпні 1940 року, по Ольгу прийшли посеред ночі НКВДисти. Аж до 17 січня 1941 року дівчина перебувала в Замарстинівській тюрмі разом зі своїми 58 друзями.

Досудове слідство у цій справі тривало чотири місяці, під час нього застосовували характерні для сталінського періоду методи терору – приниження та катування.

Показовий суд

Цей судовий процес, як і майже всі політичні процеси в СРСР, був закритим. Тому, нікого з родичів підсудних чи взагалі громадськості до зали суду не допустили. Сам суд був абсолютно показовим.

Згідно з офіційними документами, майже всі підсудні не визнавали себе винними й відверто заявляли, що вони є і завжди будуть ворогами радянської влади. Така відважність для молодих людей означала тільки одне – розстріл. Ользі повезло: її прізвище було в самому кінці списку, її не запитували вже нічого.

До смертної кари засудили 42 осіб. Їм дали адвокатів, проте адвокати змогли ознайомитися з частиною справ тільки в день перед засіданням. Загалом, шансу на порятунок у борців за краще життя практично не було.

15 березня 1941 року деяким фігурантам справи все ж пом’якшили покарання – 24 ув’язнили на 10 років, 15 – від 4 до 8 років, ще одну обвинувачену депортували за кордон. Інших дев’ятнадцятьох таки розстріляли. Подейкують, що їхні останки спочивають біля Львівської цитаделі.

Ольга була серед тих, кому дали 10 років ув’язнення. Однак, оскільки вона була неповнолітньою, то термін зменшили наполовину й додали 3 роки заслання.

Уникнення заслання та другий арешт

У 1941 році Ольга перебувала в тюрмі «Бригідки», а під час німецької окупації їй вдалося визволитись. Тоді вона важко захворіла й у червні того ж року потрапила до шпиталю. Так змогла уникнути заслання.

Після приходу гітлерівців дівчина вступила в школу суспільної опіки та продовжила підпільну діяльність в ОУН. У липні 1944 року перед приходом радянських військ у Львів, втекла до своєї сестри на територію Польщі. Звідти її та сім’ю сестри згодом депортували в Україну. У 1946 році вступила до Львівського торгово-економічного інституту.

Тоді ОУН, яку знала Ольга, розпалась, усі її друзі загинули, були арештовані чи депортовані. Пожити спокійно жінка не змогла: сусід написав на неї донос, що вона учасниця «Процесу 59-ти». У 1950 році її та ще двох жінок арештували, адже вони не відбули увесь термін покарання. 9 місяців Ольга утримувалась у тюрмі на Лонцького. А потім без суду її відправили на заслання до табору в Мордовії. Після смерті Сталіна в 1953 році Ольга потрапила під амністію, тож змогла повернутися до Львова.

Померла сильна та смілива галичанка у Львові на 90-му році життя. Вона прожила найдовше серед усіх учасників «Процесу 59-ти».